Brainhack Musicbox: Brownarium

Brainhack Musicbox
Brownarium
(2021)

Базові положення

Хто останні п’ять-сім років у Києві цікавився так званою експериментальною музикою, а надто її імпровізаційним спектром, той неодмінно мав чути про Стаса Бобрицького. Зі своєю weapon of choice, модульним синтезатором, він став учасником нерегулярної, але впертої спільноти на концертній мапі столичного життя – ParaNoise. Центральну тему їхніх подій Бобрицький умовно визначає як «рок-музику з елементами імпровізації». Підкреслювана імпровізація дозволяла організаторам виходити далеко за конвенційні рамки, про що у лайнапах свідчили імена Юрія Зморовича, харків’ян White Blood Blue Bones, а також танцівниці буто Ірини Авдєєвої серед інших.

Brainhack Musicbox – тріо, викристалізоване випадком. У 2016 Стас та його постійний колаборатор, саксофоніст Павло Лісовський, запросили Антона Болденка, який імпровізує на альті та діджеріду, приєднатись для концерту. Два роки потому запис події видав на лейблі Delta Shock чернігівець Дмитро Сіліч. Досьогодні всі релізи колективу насправді були зафіксованими живими виступами. Brownarium – їхня дебютна студійна робота, записана ще у 2018.

У пошуках коричневої ноти

У цьому огляді ми прагнемо не стільки описати саму музику, скільки спробувати помістити її у певний контекст. Тому поряд із описом і аналізом подій та фактів, ми дозволимо собі інтерпретацію використаних у творі образів і метафор, а також застосуємо кілька метафор самі.

Насамперед Brainhack Musicbox особливі своєю інструментальною конфігурацією. У центрі – власне модульний синтезатор, чиїми впливами та функціями спровокована назва ансамблю. Духові та струнні – звукові «супутники» титульного інструменту, що «обертаються» за власними, але обумовленими «гравітацією» траєкторіями.

Brainhack musicbox Trio: Антон Болденко, Павло Лісовський, Стас Бобрицький. Фото: Олексій Карпович

У Браунарії імпровізатори максимально розширюють можливості своїх інструментів за допомогою цілого арсеналу студійних та сценічних ефектів, а також взаємно переплітають партії – на перший погляд, майже до нерозрізнення. Насправді ж на альбомі постійно підкреслюється «вихід на передній план» одного з виконавців. Інструмент, що умовно солює, водночас не виривається з потоку, а радше слухачеві перемикають увагу на нього подібно до зміни планів на екрані. За словами Бобрицького, головною ідеєю було «змусити тріо звучати як невеликий оркестр, але уникати занадто очевидного прийому wall-of-sound».

Уникання та заплутування видаються важливими тактиками цієї роботи. Стилістично Brownarium – альбом багатьох впливів, котрі люб’язно перераховані у прес-релізі: від дум-джазу до дрону, від методів, натхненних Аркестром Сан Ра, до ранніх композиторів електронної музики. Але брейнхакери прагнуть уникати стійкої класифікації, коли позиціонують цей реліз: занадто подієво для ембієнту чи дрону, занадто вільно для сучасної класики, а для джазу бракує власне джазових ідіом, хоч саксофон і вперто продовжує провокувати жанрові асоціації в слухацькій пам’яті. Якщо ми говоримо про вільну імпровізацію, тоді врешті доведеться заговорити й про принципи, за якими вона тут структурується (зумовлені всіма перерахованими впливами). Також ми будемо вимушені домовлятися про межі, за якими втручання студійного пост-продакшену робить дискусійною принципову імпровізаційність.

Брауні за роботою, ілюстрація Артура Рекема

Не заявлений прямо та втім наявний тут і авантфолковий вплив – вільний стиль гри альтиста Антона Болденка інспірований музичними традиціями країн Африки та Західної Азії, а назви п’єс відсилають нас до шотландської міфології. Бобрицький каже, що поява тут фольклорних героїв – брауні або шотландських аналогів домовиків – має лише заплутати слухача, бо виникли вони випадково та за асоціацією: Brownarium — крафтовий брауні-десерт на обкладинці — власне міфологія. Але цікаво, що у своєму традиційному середовищі, себто фольклорі, брауні схильні заплутувати побутове життя господарів, у котрих не виходить вибудувати з ними оптимальні відносини.

Та все ж чому Brownarium, що це за коричнева нота та навіщо потрібен цілий уявний оркестр із трьох музикантів? Коричнева нота – це також скоріше уявна або гіпотетична наднизька частота, що має провокувати слухача втратити контроль над власним кишечником. Можна інтерпретувати це як жартівливу метафору: низьке, «коричневе» гудіння «оркестру» «дасть вам просратися». Якщо ж слухати альбом гучніше, ніж у звичних домашніх умовах, тоді буде відчутною закладена туди ідея тілесного, практично вісцерального впливу. Тут ми можемо піти далі та дістатися ще однієї метафори: за відповідних умов казкових персонажів можна уявити фізично відчутними. Занурившись до контексту, пропонуємо трохи ближче прислухатися до змісту платівки.

Міфологія Браунарію: емблематичні фігури заплутування

Brùnaidh – це, власне, брауні шотландською ґельською. Популярні герої британських казок, вони живуть у людських помешканнях або на фермах, та виконують частину хатньої праці. Однойменна вступна п’єса – плавна й густа. Патерни електронного дрону переплітаються із лаконічними фразами тенор-саксофона, котрі поступово починають розтягуватись, ненадовго поступаючись «переднім планом» дрону альтовому. Модифіковані інструменти інтенсивно підкреслюють партії одне одного, чим утворюють спільну динаміку.

Wag-at-the-Wa' – окремий тип брауні у вигляді стариганя, що мешкає на гаку над вогнищем у шотландських домівках. Він відповідає за кухню, куди ми нарешті потрапили на платівці – це друга, найдовша та головна п’єса Браунарію. Тембри протяжних звуків продовжують згущуватися після короткої паузи наприкінці першої п’єси. Вже згадувана вісцеральність тут може асоціюватись із метеоризмом. Ледь помітним, але відчутним елементом цієї динамічної звукової конструкції виступає спеціально доданий синт-бас, чиї кілька нот допомагають повільно просувати драматургію твору вперед.

Brainhack musicbox Trio: Павло Лісовський, Антон Болденко, Стас Бобрицький. Фото: Олексій Карпович

Gruagach – істота, яка доглядає за худобою на фермі, за що їй відплачують регулярною пожертвою у вигляді особливим чином налитого молока. У названій на її честь фінальній п’єсі саксофон ніби виокремлюється як один із тембрів протяжного дрону синтезатора, тоді як альт поступово «відшаровується» від саксофона. Далі підкреслені басовими милицями інструменти продовжують мінятися планами. Незвикле розрізняти тонкі електронні тембри вухо може фіксувати контраст, що дозволяє виокремлювати акустичні інструменти із загального варива в модуляровому казані.

Попри метафоричну насиченість, якою ми користуємось для опису аудіальних вражень, сам процес слухання Браунарію переживається досить м’яко. Такого висновку ми дійшли, слухаючи альбом на студійній апаратурі у веселій компанії.

Посилання на інші джерела для прослуховування тут.