Сараті Корвар: «Я хочу показати, якою може бути сучасна індійська музика»
Катерина Зяблюк
автор, музикант
Фото:
Олексій Карпович
Вже близько 60-ти років відомо, що поєднання джазу та індійської музичної традиції — це гарна штука. Хтось використовував лише певні елементи, як звуки перкусії чи ситари, але деколи музиканти досліджували цю тему серйозніше – Джон Маклафлін та його The Mahavishnu Orchestra, Джон та Еліс Колтрейн, що поєднували індійські раги з модальним джазом або ж розширені ансамблі саксофоніста Джо Герріотта. Звісно ж, для музикантів з Індії ці експерименти найбільш природні — Трілок Гурту, Раві Шанкар, Джон Мейєр, Закір Хусейн і ще багато музикантів, що створювали зовсім новий жанр, просто граючи рідну музику в «джазовому» оточенні. Сьогодні одним з таких музикантів є барабанщик Сараті Корвар.
Він народився в США, виріс в індійському місті Ахмедабад, а зараз живе у Лондоні. Очевидно, що такий зв’язок між трьома континентами відіграв чималу роль у створенні його музики та самоідентифікації. Зростаючи в домі, де постійно звучала індійська класична музика, Корвар відкривав для себе безліч жанрів та вимальовував собі життя суто джазового барабанщика. Зараз кожне його музичне відкриття миттєво перетворюється в музику, проте головним джерелом його пошуків та натхнення залишається традиція Індії.
Потрапивши до «вавилонського» Лондону, він не розгубився і продовжив йти своїм шляхом, де й знайшов чимало однодумців. Так його підтримала фундація барабанщика Стіва Райда, завдяки чому в 2016 він видав свій дебютний альбом Day To Day на лейблі Ninja Tune. Другий – спільний альбом Sarathy Korwar & UPAJ Collective з назвою My East Is Your West, записаний наживо в Church of Sound в 2018 році, який згодом The Guardian назвав кращим альбомом місяця. Більшість композицій — це твори відомих виконавців spiritual індо-джазу, як “Earth” Джо Хендерсона або ж “Mind Ecology” Джона Маклафліна.
З тим самим UPAJ Collective Корвар приїхав на Copenhagen Jazz Festival 2019, де нам випала нагода не лише послухати, а й поговорити з музикантом про різні цікаві теми з його музичного життя, і зокрема — про його новий альбом More Arriving, який на момент розмови (12 липня) ще тільки мав вийти 26-го липня.
Я хотіла би розпочати розмову з обговорення твого нового альбому More Arriving, який виходить за пару тижнів. Може трохи розкажеш про суперечливі ідеї, пов’язані із цим записом?
More Arriving – про нових людей, що прибувають. Думаю, що це злободенна фраза зараз. Слова «more arriving» самі собою нічого не значать, але через риторику пов'язану з цією фразою у мейнстрімних медіа, вони набувають негативного відтінку. Всюди мова йде про людей, що виглядають не так, як ми, що вони припливуть до наших берегів, займуть наші робочі місця, знищать нашу культуру. Я хотів зіграти на цьому, і сказати, що так, до нас прибувають нові люди, але все буде добре.
Ти зараз говориш про Великобританію?
Це відбувається всюди, через міграційну кризу. Проблеми і у Великобританії, і на території всієї Європи, навіть в Індії через мігрантів з М'янми, Бангладешу та Шрі-Ланки, отже ця криза не є суто британською. Звісно, я більше відчуваю це у Великобританії, бо живу там.
Чи пов’язана ідея цього альбому з твоїми минулими роботами?
Все, що я роблю, поєднується в ідеї та бажанні урізноманітнити бачення того, якою може бути індійська музика. В моїх перших трьох альбомах — це презентація версії самого себе та версії сучасної індійської музики, яку люди не звикли чути.
Я хочу показати, як звучить індійська музика у 2019, і якщо ти не погоджуєшся, – проблема в тобі, не в мені. Люди зациклилися на архаїчному розумінні індійської музики. І це тягнеться з 60-70х років — захоплення спірічуелом, літаючі килими, ситари і «духовність».
Наприклад, попередній альбом — My East Is Your West — був спробою зачепитись за тему класичного спірічуелу та розповісти про це через класичну індійську музику та джаз у єдиному сонічному просторі на рівних правах.
Новий альбом [More Arriving] матиме більш сучасне, агресивне, гучне звучання, більш політизоване, але в певному сенсі ідея залишається та ж сама – ми намагаємося показати, якою може бути сучасна індійська музика.
В контексті соціальних проблем?
Не обов'язково. Коли люди чують, що я імігрант першого покоління, який виріс в Індії, у більшості з них вже готове уявлення про музику, яку я граю, і 9 з 10 помиляються. Це завжди було для мене перешкодою в питанні заробляння музикою у Великобританії, і концепція моєї творчості є чимось на кшталт відповіді на це.
У останньому альбомі приймали участь шість реперів з різних країн: хтось з Індії, декілька вихідців з Південної Азії, що виросли у Великобританії, один з Абу-Дабі. Отже, у нас вийшла платівка про те, що означає мати темнішу шкіру у різних частинах світу. Як воно – вирости індійцем у Індії, або Лондоні, або Абу-Дабі. Дуже різний досвід. Рідко доводиться чути три або чотири різні наративи, які мають індійські голоси. Де немає зведення до однієї історії, а кожна з цих долей унікальна по-своєму.
Чи було складно зібрати усіх музикантів та MC з різних куточків світу?
Я робив все протягом двох з половиною років, і записав музику у 2016. Та мені знадобилося ще два з половиною роки, щоб закінчити альбом. Над музикою я працював у Лондоні, потім летів до Індії, щоб попрацювати з реперами, повертався до Лондону, щоб доробити музику і так далі. За три чи чотири поїздки я все зробив, логістично було складно дістатися кожного, але все вийшло.
Як ти проявляєш себе в своїй музиці?
Моя мета — показати чесну, достовірну версію самого себе. Це все. Я не намагаюся відобразити, що таке Південна Азія або Індія. Це забагато для мене.
Мені подобаються люди, які не перетворюють це на: «О, так виглядає індійська музика зараз!». Це неправда. Це лише те, що роблю я, і воно частково відображає те, що відбувається у Індії чи Великобританії, моє бачення цього процесу. І все. Не роздуваючи це, і не роблячи з цього щось надзвичайне. Намагатися бачити все, як воно є в дійсності, і більше нічого. І це певною мірою пов’язано з усім — самовираженням, расизмом, міграцією, моїм ставленням до певних людей.
Розкажіть про Британську (джазову) сцену, Совето Кінч, Шабака Гатчінз, вихідців з Tomorrow’s Warriors, чи спілкуетесь ви з представниками так званого "new-wave" руху?
Ахаха, да, уся "new-wave" джаз сцена, типу...
Лише для медіа.
Так-так-так! Я завжди казав, що все залежить від того, хто пише статтю. Мене включали до цієї компанії, але мені здається, що ця сцена має більше відношення до людей, які зростали у Лондоні, пройшли через Tomorrow’s Warriors.
Їхня музика заснована на — або щонайменше має вплив — афро-біті, Sound System Culture (явище музичної та поп культури Ямайки пов'язане з мобільними дискотеками, інтерпретаціями американського R`n`B, а пізніше — музикою ска і реггі, та поколіннями DJ'їв та MC, що вийшли з цього руху або наслідують вихідців. Під час масової міграції з Ямайки до Великобританії і США було започатковано хвилю андеграундної культури мігрантів, що в результаті стала частиною культури африканської діаспори та мала значний вплив на розвиток хіп-хопу, джанглу та дабстепу — Прим. ред.), реггі, кримінальних мотивів.
Моя музика звучить зовсім по-іншому, я не зростав у Лондоні, я маю інші впливи і досвід. Але я вважаю, тобто сподіваюсь, що в Лондоні завжди вистачить місця для різної музики. Часто говорять просто «джазова сцена», але за цією фразою стоїть величезне коло дуже різних музикантів і стилів, як і різної дійсності.
Добре, а що впливало на тебе, що слухав у дитинстві?
Мої батьки займалися класичною індійською музикою. Я виріс у родині, де багато співали. Я почав грати на табла, коли мені було 8 років, і це був мій перший музичний інструмент. Слухав багато рок-н-ролу 60-х та 70-х років — The Doors, Дженіс Джоплін та Джимі Гендрікс, один з моїх улюблених гуртів, на якому я виріс — The Beatles.
Продовжилось все відкриттям блюзу, а від блюзу — до джазу. Знайомство з Кеннонболлом Еддерлі, Колтрейном і Майлзом. Це те, що я слухав до 20-22 років, і все, чим я хотів займатися, — це грати джаз.
Насправді, я не дуже хотів грати на табла, цю свою сторону я намагався повністю придушити. Але пізніше я усвідомив, що повинен об’єднати все те, що вплинуло на мене.
У віці 22-23 років я вирішив об’єднати ці дві музичні культури — класичну індійську та джазову. Я відчув, що маю можливість створити дійсно щось унікальне, завдяки тому, що заглибився в обидва напрямки, і провів достатньо багато часу у вивченні їх походження і особливостей.
Але це просто експеримент, чи усвідомлений пошук чогось?
Це на сто відсотків експеримент. Я почав використовувати різні техніки, римічні концепції, переносити їх між інструментами (табла та барабанною установкою), дивитися, що працює, що ні. Було багато поганих концертів, я експериментував з чимось, і воно не зпрацьовувало. Але маєш все спробувати, це експеримент, так ти щось врешті знаходиш.
Які джазові музиканти на тебе впливали?
Гмм... Чарльз Ллойд. Він працює в багатьох напрямках, не тільки джаз, і мені дуже подобається, як в нього це виходить. Він один з тих музикантів, у яких є все, що треба. Він дає музикантам простір, в якому вони можуть вільно імпровізувати, я обожнюю його підхід до роботи з колективом, це геніально. Також Майлз…
О, ну звісно!
Але я про той період, який не подобається більшості, — те, що він робив у 70-х. Я це обожнюю! Live Evil, On the Corner — одні з моїх найулюбленіших альбомів.
Дехто називає його шахраєм, тому що він використовував лише декілька нот.
Та перестаньте! [сміється] Ці люди просто не розуміються на музиці. Це безглуздо. Отже, хто ще…
Можливо, не лише з джазу, але й з інших напрямків.
Ти знаєш Трилок Гурту?
Звісно!
Так, він був єдиним індійським виконавцем серед тих, кого я зустрічав. Трохи схожий на мене, грає на барабанах і на табла. Він був тим, хто розкрив класичну індійську музику, повертаючись до 70-х, як ніхто інший. Він грав з Weather Report, з Джо Завінулом, Яном Гарбареком — всіма цими виконавцями. І я думав: “Ого! Це круто! Як в нього це виходить?”. Отож, він сильно вплинув на мене. Неймовірно навіть просто знати, що те, що він робить — можливо. Зараз я слухаю багато молодих музикантів, постійно слухаю Bandcamp Weekly (сміється).
Що скажеш про свої останні знахідки? Наприклад, що ти слухав за останні 12 годин?
Зараз побачимо [дивиться у свій плеєр]. Хороше запитання! Я слухав хлопця з Єгипту на ім’я Алі Хасан Кубан. Він дійсно хороший! Запис 1991 року. Потім хлопець з Індії, на ім’я Ліфафа, він незалежний артист. Грає на фісгармонії, співає і до того займається електронною музикою.
Хто ще… Джош Абрамс. Слухай, я бачив його гру в Лондоні в понеділок увечері. Це був найкращий виступ, що я бачив за останні, мабуть, шість місяців. Це було дивовижно! Я не міг перестати говорити про цей виступ: «Боже мій, цей концерт був неймовірний!». Абрамс виконав лише одну композицію, яка тривала півтори години. Це було як транс. Як [бум бум бум бум], а потім [тік тітік тік тітік].
Знаєш, я питала тебе про самобутність у твоїй музиці, тому що в нашій країні це не менш гостре питання ідентифікації себе.
Цікаво, я нещодавно бачив дуже хорошу виставу, вона називається Counting Sheep. Це колаборація хлопця з Канади та дівчини з Києва, величезна театральна вистава про Революцію Гідності, в якій вони проводять вас через ті подіі, і музика там неймовірна. В них ще є гурт Balaklava Blues.
Так, ми їх знаємо! Але щодо джазової музики... Багато разділення на "справжній джаз" та "інше, не варте уваги".
О, так всюди. Навіть у Лондоні, є ціла сцена "коктельного джазу" — заходиш до клубу, і там (імітує свінговий ритм) грають стандарти.
А як щодо Індії?
Так само! Всюди є культура «копіювання» (ориг. copy-cat culture — Прим. ред.). Але мені здається, що кожна нова джазова сцена має через це пройти, і це нормально, так навчаються, питання в тому, чи ти в результаті продовжуєш це грати, чи намагаєшся робити щось інше, це вже твій вибір.
Загалом, нам потрібні сміливі люди, які готові ризикувати, які не хочуть просто грати чиюсь музику. Зокрема це питання, як саме ти дивишся на Америку. Так, це певна школа і традиція, але це не єдине, що там є.
Ось, наприклад, хіп-хоп культура в Індії зараз дуже цікава. Але люди не роблять того, що вони роблять з джазом. Джазова культура весь час наслідується, у хіп-хопі кожен читає своєю мовою, продюсери роблять біти на місці, використовуючи семпли місцевих перкусійних та інших инструментів. Це круто, так повинно бути! І це переважно молоді люди, переважно з бідних прошарків населення, нарізають біти на дешевих компьютерах. Це мене приваблює, тому я хочу працювати з деякими із них у своїх альбомах. Джазова сцена в Індії мене так не приваблює.
Знаєш, мені дуже імпонує твоя концепція. Власне, я теж підключаю культурну складову до своєї творчості, і зараз я працюю над імпровізаційною сюїтою, що базується на драмі-феєрії української письменниці Лесі Українки. Це міфологічна історія про кохання між людиною та лісовим створінням — мавкою. Я брала звідти народні мелодії, що збирала письменниця, а також фрагменти реплік.
Що цікаво, у моєму наступному проекті, над яким я працюю, за основу взято твір… не роман, але щось схоже на історію, що ґрунтується на новій міфології, яка більш схожа на фолк південної Азії. І пишу музику до неї. А потім це все стане альбомом. Це, як супровід тексту та візуальних елементів. Таким чином, це буде щось подібне.