Гра на рівних
Катерина Зяблюк
авторка, музикантка
Історія джазу надзвичайно широка, не до кінця розкрита річ — є де полемізувати, шукати правду й міфи, відстоювати свою історичну точку зору, як тільки виходить. Одна з найцікавіших її тем — це жінки, що впливають на розвиток історії, й чимдалі досліджуєш, тим чіткіше розумієш, що чимало вирішальних подій відбувалося завдяки мисткиням, з силою та знаннями яких рахуються всі. І їх значно більше, ніж здається на перший погляд.
Зараз — один з піків руху захисту прав жінок. Цей процес дуже важливий, тому варто вдосконалювати його розуміння, дізнаватися щось нове й цим надихатися. В честь цього ми вирішили поділитися невеликими історіями унікальних жінок, що обрали для себе доволі тернистий музичний шлях, а саме — джазових композиторок й аранжувальниць, які, власне, нас надихають й спонукають до пошуків власної сили.
Марія Шнайдер (Maria Schneider)
Ім’я Марії Шнайдер чи не перше, що згадується в дискусії про долю сучасного біг-бенду. Зазвичай згадують її співпрацю з Девідом Боуї та Стінґом, хоча її власні музичні досягнення також мають неабияку вагу. Одразу після закінчення університету, Шнайдер почала співпрацювати з ключовим для розвитку третьої хвилі джазу композитором — Ґілом Евансом, — а згодом дістала грант на навчання у Боба Брукмейера, який теж вважається одним з найвпливовіших джазових композиторів-аранжувальників.
Це той випадок, коли в музиці чутно своєрідну “школу”, використання подібних композиторських технік, проте з сучасними обрамленнями та історіями, в яких є місце тендітності та цілеспрямованості Шнайдер, її теплим відносинам з музикантами оркестру і любові до птахів. Вражає також те, скільки в її арсеналі ритмів — мелодичні оф-біти або клаве, які раптом з’являються в одній з груп інструментів, ще більше підкреслює ритм всього твору. Певно, найбагатшими на подібні цікавинки є альбоми The Thompson Fields, Concert in the Garden та Sky Blue.
Марія Шнайдер отримала п’ять Греммі за її майстерну композицію, аранжування та унікальність оркестру (незабаром додалось ще два Греммі вже у цьому 2021 року — Прим. ред). З такою вагою авторитету Шнайдер активно виступає за права музикантів на ринку — майже жоден з її студійних записів, на жаль, не є доступний на стрімінгових сервісах, бо не має ніякої віддачі за її роботу, в реалізацію якої вона вкладає величезні кошти. Поки що у вільному доступі можна знайти з пару десятків вибраних композицій та концертів, проте рано чи пізно приходить музичний голод, і є великий шанс отямитися вже на сайті Шнайдер під час введення даних для придбання її музичної антології.
Карла Блей (Carla Bley)
Карла Блей — дивовижне явище у музиці, передусім — історія життя і пошуку шляхів, які ще не створили. Певно, найкраще її темперамент може описати факт, що вона покинула гру в солідній церкві з хором, щоби більше їздити на роликах. Доїхала до Нью-Йорку, і під прикриттям cigarette girl в клубі Birdland бачила усіх передових творців епохи 40-50 років — Телоніус Монк, Чарльз Мінгус, Сонні Роллінз, Дон Черрі, згодом Чарлі Гейден, — а через якийсь час майже з усіма переграла.
Активному творчому розвитку сприяв також Пол Блей, який, зі слів Карли, нерідко тиснув на неї авторитетом, проте точно допоміг увійти в потрібне музичне середовище. Після розлучення з ним, Карла Блей сформувала Jazz Composers Orchestra, який дебютував з оперою Escalator Over The Hill, багатий мотивами й непокірний у формі твір.
Судячи з записів, Карла Блей любить вокал, але зазвичай він у неї виконує роль найбільш ефективного проповідника її ідеї для слухачів. Ще один запис, що безперечно заслуговує на увагу — альбом Carla Bley Big Band Goes to Church, що безпосередньо відсилається до церковних мотивів, тобто, того, з чого Блей починала свій життєвий шлях. Тим не менш, тут таке ж фантасмагорійне бачення музики, що зазвичай притаманне Карлі, баланс між ритмічно-гармонічним саботажем та спогляданням краси, яка твориться в межах старої доброї теорії музики.
Мері Лу Вільямс (Mary Lou Williams)
Одною з перших жінок в джазі, з якою почали рахуватися, була піаністка Мері Лу Вільямс. У ранньому дитинстві самостійно почала освоювати інструмент, через що, зрештою, набула статус дівчинки-генія, і у віці 15 років була вже помітною концертуючою піаністкою. Їй не було на кого особливо опиратися, адже джазові інструменталістки у ті часи були винятковим явищем — жіночими ідолами Вільямс були Лові Остін та Ліл Гардін, які все ж були символами блюзу.
Хоч їй і довелося пробиватися через суто чоловіче середовище, але її образ розвинувся з вундеркінду до досвіченого фаната своєї справи — Мері Лу Вільямс була наставницею Телоніуса Монка та Діззі Гіллеспі, написала сюїти The Zodiac Suite та Music for Peace (жанр, який ще був малознайомий джазовій музиці), грала в дуеті з Сесілом Тейлором, й вважалася першою успішною піаністкою в історії джазу.
Також вона писала аранжування для Дюка Еллінгтона й Бенні Гудмена, з яким, власне, Вільямс виконувала The Zodiac Suite у 30-х роках — тоді й був пік її біг-бендового періоду. Вона бездоганно володіла стилями, що започатковувалися під час її кар’єри, і трималась на вершині завжди і в усьому. Утримуватися на цій вершині — надзвичайно виснажлива праця. Після переїзду до Європи вона, здавалося б, покинула інструмент, мала непростий психологічний стан, депресія, але знайшлися і ті, хто допоміг їй повернутися та концертувати далі, відкривати зовсім нові звучання й надихати інших бути стійкими й відданими своїй справі.
Крістін Єнсен (Cristine Jensen)
Непросто відслідковувати тенденції широчезного музичного простору цілого світу. Проте й важко не помітити, що дедалі частіше з’являются талановиті композиторки, що впевнено дають про себе знати масштабними дебютними проєктами. На початку 21-го століття таким чином дебютувала канадська саксофоністка Крістін Єнсен. Вона відразу ідентифікувала себе як композиторку та аранжувальницю — починала з записів маленьких ансамблів разом зі своєю сестрою-трубачкою Інгрід Єнсен.
Вже тоді можна було почути притаманну їй мелодику, делікатну, але у той самий час дуже динамічну й перемінну — у неї багато контрастів, які виникають зі змін у звуковому просторі навколо неї, на які вона моментально реагує, і, завдяки чудовій техніці й знанням барв, обрамлює їх у багатошарові гармонічні варіації так легко, що це схоже радше на розслаблене наспівування мелодії. А скандинавські музиканти, з якими вона зазвичай співпрацвала, додавали ще більше прохолодного простору.
Це перенеслося на її оркестр — прекрасно підібраний склад, такий професійний та чутливий, що здатний передати у повній мірі цю тендітну музичну рису Крістін Єнсен. Можна було б сказати, що її музика тепло нагадує Марію Шнайдер та Кенні Віллера, але, схоже, вона просто передає свої подібні риси подібними засобами. Що й казати — вона одразу стала улюбленицею багатьох конкурсів, отримала безліч схвальних слів від світових видань, її реліз Treelines взяв нагороду кращого альбому контемпорарі за версією Juno Award. Тож, загалом все йде добре. Єнсен не стоїть на місці, постійно знаходить натхнення на щось нове й залучає нових цікавих музикантів до колаборації, й спостерігати за цим дійсно цікаво.
Бонус
Есперанса Сполдінґ (Esperanza Spalding)
Концерт Есперанси Сполдінґ з Thad Jones and the Mel Lewis Оrchestra у 2012 році. Певно, на сьогодні це перша жінка, від якої з нетерпінням чекають глобального й революційного проєкту з оркестром, а може ще й з хором — так, аби на сцені знаходилася неймовірна кількість людей. У випадку Сполдіґ навіть ця масштабність мала би свій глибокий сенс.