Британська нова хвиля. Концерти (2019)

Катерина Зяблюк
авторка, музикантка

Фотографії:
Олексій Карпович

Останні роки британці все частіше згадуються там, де мова йде про новаторство та виклик. Сучасний британський джаз постійно обговорюється у медіа, великі фестивалі та концертні майданчики запрошують гурти, навіть якщо ті не до кінця вписуються в їхню стильову концепцію, бо розуміють, що такого звучання ще не було.

В певний момент виконавці, які здебільшого мають багатонаціональні корені, почали активно звертати увагу в бік своїх пращурів, музики свого народу, мови і пошуку власного стилю і свого місця в сучасній Британії. 

Хороший старт всьому цьому дали кілька експериментальних платформ і майданчиків, таких як Tomorrow Warriors, Jazz Re:freshed, Church of Sound, BBC radio, кілька клубів, які постійно акцентували на пошуку оригінального стилю через змішування різних жанрів. 

Великий внесок зробив відомий продюсер Гілль Петерсон, що фактично відкрив Boiler Room та онлайн-сцени для британських джазменів, та барабанщик Стів Райд, що заснував грантовий фонд для молодих артистів. І це далеко не повний список людей та ініціатив, які долучилися до розвитку експериментальної сцени.
Підтримка медіа і лейблів дала змогу цій хвилі піти далі Європою і світом, потрапити до багатьох клубів і лайнапів великих фестивалів — не лише джазових, а й електронних та альтернативних (наприклад, Glastonbury, Big Ears Festival або Pukklepop). Це, власне, й спровокувало дискусію про своєрідний ренесанс джазу та імпровізаційної музики. 

Найцікавіша риса цього відродження —це новий погляд на творення музики, який передає особисту історію музиканта. У мультикультурному Лондоні музиканти діляться між собою різноманітними музичними традиціями, надихаються цим і сміливо додають у власну творчість, що чітко дає зрозуміти, для чого грають цю музику і чого очікують. Маючи як правило хорошу джазову та класичну школу, музиканти почали імпровізувати з народними жанрами, електронікою, хіп-хопом, граймом, хаусом та іншими жанрами. 

Як завжди, все має свої прекрасні та незрозумілі сторони. Попри такий могутній наплив революційних концепцій, часом важко зрозуміти, чи правдивий цей меседж, чи це лише чергова мильна бульбашка, що лопне від наступного віяння моди. Музиканти люблять занадто конкретні твердження і, якщо глянути на них зі сторони, майже кожен позиціонує себе як творця нової епохи або, як мінімум, борця за мистецьку справедливість. Кому вірити — слухач фільтрує і обирає для себе. 

Зрештою, не можна заперечувати, що нова хвиля зацікавлення джазом дозволила жанру перетворитися з вузького традиційного в глобальний, що додало свободу самовираження, відчуття повноти у різних музичних напрямках всупереч масовій культурі. Оригінальна, несподівана та різнобарвна музика стає популярним і впливовим інструментом оповіді. І це головна перемога британської нової сцени. 

Нам вдалося це все почути і усвідомити наживо, спілкуючись із масою людей у різних локаціях — це вже історія, яка у нашій пандемічній реальності стає фікцією. Наче мистецькі ветерани, можемо починати її розповідь зі слів “а у наші часи…”. І так, цінність цих “часів” стає великою й переконливою, яким би приємним чи сумним це не було.

Sarathy Korwar & Upaj Collective
Copenhagen Jazz Festival 2019
12.07.2019 (Copengahen)

Другий проект барабанщика-лідера на Copenhagen Jazz Festival після Макайя МакКрейвена, який нам довелось почути. Щоправда, вже у віддаленому від приморського заходу сонця клубі Alice CPH, а барабанщик – індус із Лондону, що грає на таблах і любить музику 70-х. Це був концерт Сараті Корвара разом з Upaj Collective.

Коли музикант залюбки розповідає, що він грає – це просто чарівно. Здавалося, що всі згадки Корвара, – Amancio D'Silva, John McLaughlin та всі музиканти, повернуті на індійській культурі у 70-80-х роках – мають безпосереднє відношення до того, що відбувалося на сцені в той вечір. Програма складалася з творів його лайв-альбому My East is Your West, деякі з них – композиції вище перерахованих музикантів. 

Читати також: Сараті Корвар: «Я хочу показати, якою може бути сучасна індійська музика»

Все виглядало невимушено та автентично – Корвар, обвішений довкола таблами, скрипаль, що грав у позі лотоса, гітарист з акустичною гітарою, дзвінкою, як мусить бути у ф'южні такого формату. Також їх супроводжувала саксофоністка з баритоном та флейтою, та піаніст – вони виконували роль басу (цілком повноцінно і без збоїв). Місцями переклички музикантів у соло затягували в транс, і оговтатися вдавалося лише тоді, як вони змінювали ритмічну фігуру і починали несамовито підіймати темп з динамікою.

Після такого концерту картина сучасної імпровізаційної музики стає ширшою. Сараті Корвар – освічений, світлий та відкритий музикант, який знає, чого він хоче і вільно з цим експериментує. Це дійсно новий і дуже красивий голос, що має під собою міцний фундамент давньої культури – до нього варто прислухатися, адже, сподіваємося, він розповість ще багато цікавого.

Yasmin Lacey
Jazz Jantar 2019
9.11.2019 (Gdansk) 

Чергова подорож розпочалася біля Балтійського моря на одному з найцікавіших прогресивних фестивалів з давньою традицією – Jazz Jantar у Гданьську. Протягом більш ніж 40 років тут проходять концерти у клубі Żak, де відкриваються нові актуальні виконавці та виховується власне середовище слухачів. Цей день був присвячений новій британській сцені.

Ясмін Лейсі виявилася еталоном ніжного мурликання в мікрофон, одночасного посьорбування вина та милої оповіді про щемливу закоханість. Грув пульсував лагідно, бек-вокал додавав простору, фортепіано навішувало в міру солодкі акорди. Тож після кількох композицій хотілося лише обійняти цю співаючу кульбабку і задоволено похитуватися в ритм її хвилі – навіть неважливо, що протягом концерту вона зовсім не змінювалася.

Kamaal Williams 
Jazz Jantar 2019
9.11.2019 (Gdansk)



Від самого початку Камаал Вільямс згустив навколо себе хмару фанатів, які на «ура» сприймали його образ жартівливого шибеника. І здавалося, ніби лише завдяки цьому його музика приймалася публікою автоматично. Концерт був хорошим для фоторафів – можна було зробити безліч знімків, наповнених дикою експресією та некерованим запалом. Зовсім інша історія для тих, хто потребує від музики тілесної тряски – як тільки з'являвся клаптик стабільного ритму, він одразу перебивався чимось іншим, що заважає зловити цю хвилю і зрозуміти, що конкретно хочуть зіграти музиканти. І, нарешті, шукачам музичних підтекстів можна було б вивести лише один меседж, а саме: "Гляньте, я граю все підряд і людям це подобається. Погнали далі!". Це наврядчи усвідомлює і сам Камаал, хоча міг би використовувати як своєрідну фішку.

Sons of Kemet
Jazz Jantar 2019
10.11.2019 (Gdansk)

Стільців на концерті Sons of Kemet, звісно ж, не було. Їх би знесло хвилею з сабвуфера. На сцені було дві барабанні установки, туба і саксофон — на ньому грав лідер колективу Шабака Гатчінз. Різниця між навушниками та живим виступом очевидна і ясна, але тут це доведено до відчутних розмахів — навіть немає порівнянь з їхнім виступом на Alfa Jazz Festival (зараз Leopolis Jazz Festival) у 2016 році, де музиканти успішно вводили слухачів у транс та майже підкидали з місць своїм грувом. За ці три роки вони набули власних сенсів у музиці. Завдяки альбому Your Queen Is A Reptile, їхній афро-біт почав виступати за усвідомлення свого коріння та віддання належного історії, і ця ідея дійсно передавалася в грі. Відчуття були такі, ніби це ритуал, кожна мелодія — гімн, а кожне соло — це заспів оповідача якоїсь побутової історії. Через деякий час перестаєш аналізувати, що відбувається на сцені, піддаєшся ритмічній зацикленій хвилі і розумієш, що їхня ідея сильна – й понад усе.

The Comet Is Coming
Jazztopad 2019
16.11.2019 (Wroclaw)

Трохи раніше в Гданьску нам вдалося почути саксофоніста Шабаку Гатчінза в складі Sons of Kemet — одного з тих, кого асоціюють з новою хвилею британського джазу. Те, що прозвучало від його іншого колективу — The Comet Is Coming — мало ту ж саму внутрішню силу, проте менш автентичну та направлену до власного коріння. Кожен з учасників мав якийсь псевдонім із викликом: клавішником був Danalogue The Conqueror (Ден Ліверс), барабанщиком — Betamax Killer (Макс Галлетт), а Гатчінз обрав для себе King Shabaka.

The Comet Is Coming нагадували прог-роковий гурт — вони створювали образ супергероїв, несамовитих та зухвалих, що не рятуватимуть жорстокий світ, проте показуватимуть, як до нього ставитися. У той же час, з перших звуків вони викликають гостре відчуття, що скоро настане апокаліпсис.
Півтори години вони тримали у запальній напрузі, де часом крутили довкола прості та дратівливі у повсякденному житті мотиви (аж до звуків рупора футбольних вболівальників), відчайдушно трусили головами та ілюстрували зміни ритму і звукових хвиль синтезаторів. Навіть порівняно спокійні композиції звучали так, ніби от-от все вибухне черговим вигуком. Деякі ритми нагадували африканські, які належним чином поєднувалися з драм-енд-бейсом і трепом — так чітко, ніби то була математично розрахована драм-машина. А їхні «космічні» звуки одразу нагадували Sun Ra або ж музику Pink Floyd та Yes! — через таку ж епічність The Comet Is Coming доносили свою думку. Звучання Гатчінза було таке ж експресивне та інстинктивне, як у музиці Sons of Kemet, і це створювало потужний ефект — ніби зіткнення минулого з теперішнім, що доносить однакову ідею.

Soweto Kinch Trio
Jazz Juniors 2019
29.11.2019, (Krakow)

Світ продовжує сходити з розуму, а такі люди, як Совето Кінч не втомлюються на цьому наголошувати. Протягом років ентузіазм не вщухає.
Зі своїм тріо Кінч відвідав Jazz Juniors Festival. Це вже третій його концерт на нашій пам’яті, і втретє напередодні чергової контроверсійної ідеї — альбом Nonagram 2016-го року, запуск нової радіо-програми у 2018-ому та недавній реліз The Black Peril, що розкриває історію формування «чорної» музики на початку минулого століття. Зрештою, роз’яснювати людям різні актуальні питання, навіть якщо вони про це не просять — те, що любить і чудово вміє робити Совето Кінч.

Читати також: Совето Кінч: «Якщо збираєшся робити заяву, ліпше стояти на твердому ґрунті»

Сценічний алгоритм був відпрацьований до автоматизму — усі ритми, переходи та рифи були ніби впорядковані у звуковому редакторі. Це справляло неабияке враження, і нагадувало про риси професіоналів — стратегічність, конкретика та вміння зіграти на високому рівні за будь-яких обставин. Це стосувалося не тільки Кінча, але і його музикантів — контрабасиста Ніка Джерда та барабанщика Давіда Ходека, що незворушно витримували ритмічні вибрики один одного. Так само, як і збої плейбеку, що Кінч періодично вмикав для свого речитативу. Так само, як і традиційний атракціон для глядачів, що мають вигадати слова з літер свого міста, а Кінч на них фристайлить. Виходить кумедно, але по суті — він присвячував неповторну композицію кожному місцю, в яке приїжджав. Певно, The New Emancipation (назва альбому 2010-го року) — найкраще, як можна було б описати манеру їх гри, у якій кожна фраза схожа на сміливий крик, а стиль, у якому він міг би прозвучати, не важливий.
Цю ідею він доносить нон-стоп, не винятком був і його майстер-клас, що проходив у одній з нескінченних залів ICE Krakow. Було вдосталь місця, щоб двадцятеро музикантів стали в коло, пострибали і поплескали в долоні, ритмічно промовляючи своє ім’я. Лише на перший погляд прості завдання, які давав Совето Кінч, були направлені на розслаблення тіла та розуму — європейці, на його думку, мають з цим проблеми. Що ж, ми розслаблялися як могли.