Тигран Амасян: "Ми живемо у світі, на який заслуговуємо"
Катерина Зяблюк
музикант, автор
Фотографії
Олексія Карповича
Відносно нещодавно, коли використання традиційної народної музики у джазі ще не набуло сьогоднішніх масштабів, існував своєрідний клуб обраних. Для цих імпровізаторів їхня прадавня (байдуже, що і для кого це означало) культура була настільки ж природньою частиною музичної мови, як і все інше, сучасне. Це – як споживати їжу або дихати повітрям.
І до цього “клубу” значно старші, маститі імпровізатори, не роздумуючи прийняли молодого вірменського піаніста/композитора/інтерпретатора Тиграна Амасяна. Адже його неперевершені талант та технічні вміння (не надто велика дивина для джазу) були помножені на просто бездонне за динамікою та кольором звучання роялю і не властиве його віку мислення (а за це вже у джазі приймають до будь-якого “клубу” – що б це не значило).
Молодому Амасянові вистачило мудрості та чуття не “зіпсуватися”, даруйте на слові. Це ж неважко – коли тобі щиро аплодують ті, хто ще вчора був для тебе ж взірцем. Відтоді, насправді, минуло не так вже й багато років. Але сьогодні все ще молодий Тигран Амасян має повне моральне право дивитися на теперішню “моду”, переосмислювати власне коріння з легкою іронією аксакала. Але він, здається, так не робить. Він робить своє.
Ця розмова відбулась під час фестивалю Jazzowa Jesień 2017, який організовував легендарний польський музикант Томаш Станько, офіційний представник ECM.
Ваші аранжування часто непередбачувані, вони дуже чітко передають усю “приховану” красу пісні. Як ви бачите, що ту чи іншу фолк-пісню можна аранжувати? Як це у вас трапляється, з чого починається?
Іноді я слухаю вірменську народну мелодію і вже чую “аранжування” або ж загальне відчуття – ідея аранжування у мене вже в голові. Потім лише потрібно фортепіано, аби це розвити, заглибитися у композицію. У мене це починається з відчуття, що “я чую щось, що може бути аранжуванням”.
Багато молодих музикантів зараз звертаються до коріння свого народу, так само як ви, Амброуз Акінмусірі з Mae//Mae або Давід Вірейес з Gnosis. Як би ви вдосконалювали фольклорну тематику у музиці надалі?
Я не хочу нічого вдосконалювати. Я маю на увазі, що народна музика вже і так самодостатня та досконала. Що б ти не хотів додати або змінити — ти повинен почути, побачити, мати цілісний образ певної речі і бути абсолютно впевненим у тому, що саме ти хочеш зробити. І тільки тоді це спрацьовує. Мине багато років, поки ти насправді зрозумієш, на що ти здатен, а на що ні, що працює, а що ні – це дуже тендітна річ [народна музика]. Це щось, що ти маєш робити самовіддано та відповідально. Інакше ти просто використовуєш народну музику, замість того, щоб брати і підносити усю її красу.
Лише красу?
Так. Адже коли я бачу людей, які її використовують, кажуть про це як про розвагу, а іншим це подобається… (жестикулює)
Звісно, це не має бути веселощами. Для вас це скоріше ідентифікація себе?
Так воно і є.
Я чула, що жителі міста Гюмрі мають власний специфічний діалект, що різниться з іншими у Вірменії. Чи зберегли ви його у себе після переїзду до Америки?
Так, безумовно. Коли я перебрався до Америки, то його було чутно навіть у моїй англійській. (сміється)
Можете розповісти, чим саме він відрізняється?
Що ж, він зовсім інший – потрібно використовувати значно більше слів. Вони мають те ж саме походження, окрім деяких приголосних – наприклад, «Т» перетворюється в «Tha» або в «Thea»… Також цей діалект ближчий до західновірменського, адже більшість гюмрійців – це переселенці з міст Карс та Ерзурум [Туреччина]. Отже, так, Вірменія надзвичайно цікава, це маленька країна, що охоплює колосальні регіони, які колись були однією Великою Вірменією. Ти можеш від’їхати десять кілометрів від Єревану і почути той діалект, на якому спілкуються взагалі за тисячі кілометрів звідти!
Ви б хотіли це досліджувати далі, наприклад, у форматі експедиції по всій Вірменії?
Так, я нещодавно вже робив це. Кілька разів я їздив у села, щоб послухати тамтешніх співаків, обдарованих від природи. Вони навіть не знали, що таке ноти і таке інше. Вони мали просто приголомшливі голоси, дійсно аутентичні. Так що так, я робив таке декілька разів, проте і до того у мене було чимало таких пошуків, дуже багато. Поки що я маю вдосталь знань, і мені потрібно заглибитися в них та засвоїти.
У створенні своєї музики ви цікавитеся іншими культурами?
Безперечно. Кожна народна пісня – це чудовий світ, подорож. І я шукаю той світ, що промовляє до світу мого. На мене вплинуло безліч музичних жанрів. Приміром, деякі рок-гурти, метал-гурти, електронщики, класичні композитори і так далі. Я не обмежуюся якимось одним стилем. Так само, я слухаю й надихаюся музиками з усього світу – фолком Норвегії або Швеції, музикою Малі, Ефіопії, Мадагаскару, Болгарії, і також персидською та індійською класичною музикою…
Що хорошого та поганого ви бачите у сьогоднішньому музичному нескінченному розмаїтому надлишку змішування чого тільки можна?
Я бачу музикантів, котрим успішно вдається виразити щось глибоке і музикальне, а також – й інших, котрі займаються цим лише заради слави та грошей. Я на це давно вже не зважаю. І ні, я не думаю, що кожен мусить слухати джаз, або прог-рок, або будь-що інтелектуальне. Світ, в якому ми живемо, – це світ, на який ми заслуговуємо.
Що для вас значить запис із Єреванським Державним Камерним Хором?
Це вкрай глибокий досвід. Я, нарешті, наважився доторкнутися до релігійної музики, якою захоплююся понад 12 років. І от дійшло до моменту, коли я вирішив, що вже час почати цю довжелезну подорож, зробити перші кроки у цей світ. Також незабутньо – принести музику з альбому на її ж батьківщину – до монастирів та церков (нині вони у Турції), де ця музика народилася і вперше була почута. До місць, де виникла величезна частина середньовічної вірменської культури. Відвідати ті місця і принести ту музику до своїх витоків – це благословення.
Ви релігійна людина? Дотримуєтеся усіх правил та звичаїв?
Гадаю, так. Тобто, я не ходжу до церкви обов’язково щонеділі, але назвав би себе релігійним.
“Мій творчий принцип такий: коли ти граєш, ти граєш перед лицем Бога, тож маєш бути вірним тому, що ти створюєш і що ти пропонуєш слухачеві.”
Чи могли б ви розповісти, що таке «Mockroot», і що для вас це означає?
Мокрут – це щось на кшталт обов’язку перед своїм корінням, але інколи люди вимушені бути далеко від місць, звідки вони походять. Вони не можуть там більше залишатися, і в той же час дуже прив’язані до своєї батьківщини, коріння, того, що всередені нього, як справжнє «Я».
Коли з тобою трапляється таке, все йде догори дриґом, ти відчуваєш, начебто у твоєму житті щось йде не так. Мокрут – це туга. У момент, коли світ наче знущається над тобою, Всевишній підказує тобі вірний шлях.
Які знання та вміння, здобуті в дитинстві, допомагають вам найбільше зараз?
Мені дуже пощастило мати батьків та дядька, закоханих у музику. Мій батько був величезним прихильником рок-музики, тому я виріс з таким впливом класичного року, який тільки міг уявити. Також я довічно вдячний своєму дядькові Армену Амасяну, котрий розгледів, що музику я люблю більше за будь-що інше, і став свого роду охоронцем, радником, другом, який заразив мене джазом. Це він відвів мене до вчителя – неймовірно важливої для мене людини, – від якого я навчився бібопу. Також чимала заслуга мого дядька у тому, що він не дав мені зіпсуватися і не дав мене зіпсувати менеджерам, промоутерам, компаніям звукозапису, які були раді використати мене як вундеркінда. Вони робили таке тоді, роблять це і зараз з деякими вундеркіндами, молодими даруваннями. Для мене найважливішим було займатися і зростати, але ж, знов-таки, дуже пощастило, що був хтось, хто пояснив це мені та оберігав.
Який ваш найважливіший музичний досвід дитинства?
Гадаю, їх чимало. Назву три. Коли мене цілком поглинув бібоп, років у 12-13, я пішов до квартири дядькового друга і там почув кілька альбомів Яна Гарбарека, альбом Кіта Джерретта… Це неймовірно вплинуло. Певним чином, відчинило нові двері – до іншого різновиду імпровізаційної, а також фолк-музики. Також, гадаю, джем із Авішаєм Коеном та Джеффом Баллардом у єреванському клубі у 2000-му чимало підстьобнуло. А Арі Хьоніґ у тріо Джана-Мішеля Пілька стало ще одним випадком, що змусив добряче замислитися про те, що таке ритм.
Що є для вас складна музика? Ви б хотіли грати музику, зрозумілу лише музикантам, але не звичайному слухачеві?
Що я знаю, так це те, що неможливо догодити кожному. І навіть думати у цьому напрямку – це хибна концепція та нерозуміння того, заради чого, передусім, робиться музика. Як на мене, митець має думати і творити лише те, що він знайшов і що він любить. Водночас усвідомлюючи, що артист мусить підіймати духовний та ментальний рівень своєї аудиторії, змушувати її відчувати, переживати щось нове. Гадаю, складність має виглядати гарно. Якщо щось ускладнене просто заради самої складності, то тут вже бракує чогось вкрай важливого. Мій творчий принцип такий: коли ти граєш, ти граєш перед лицем Бога, тож маєш бути вірним тому, що ти створюєш і що ти пропонуєш слухачеві.