Чому українським музикантам краще в Європі

Олексій Карпович
засновник і керівник проекту Meloport

фотографії
олексія карповича

Минулого тижня я побував на двох фестивалях у Польщі – Male Mazurki Swiata і Skrzyzowanie Kultur.  Перший – це освітня фольклорна програма для дітей, організатори якої на практиці знайомлять з побутом, обрядами, музикою, казками своєї та інших країн. Можна сказати, що це був уже звіт про виконане. Діти поїхали країнами Балтики показувати польську культуру і знайомитись з іншою. Натомість до Варшави приїхав естонський дитячий склад Tuuleviiul (перекладається двояко – «Скрипки вітру» або «Прийди, вітер»), який дав концерт в Етнографічному музеї. І за рівнем цей колектив складають далеко не початківці. Потім була казка під музику – цей жанр розповідання зараз у Польщі стає все більш популярним. З обох сторін все було зроблено красиво і невимушено.

На «Перехресті культур» вже все було по-дорослому – столиця приймала одні з найкращих фольклорних та world music складів світу, сам фестиваль вважається найбільшим у цьому жанрі. Темою цього року були «Голоси», тому запрошені були вокальні групи з Перу, Лівії, Гаїті, Ізраїлю, Бразилії, Куби, Грузії, країни басків (Іспанія) і, звичайно, Польщі. На додачу були проведені майстер-класи бразильця з перкусії для дітей, вокальний від американця, лекцій про гаїтянське вуду і показ документального фільму «Sonita» про афганську дівчину-репера, яка виступає і як активіст у борьбі за права жінок у себе на батьківщині.

Що у всьому цьому найбільше дивує українця? Не стільки навіть якість фестивалю і насиченість дитячої програми, скільки те, що вони фінансуються державою. Дитяча програма складається дуже якісно, ​​поступово розвивається і в підсумку може бути включена до програми шкільного навчання. На «Перехресті» підтримуються колаборації: наприклад, цього разу польські гуцули грали разом з грузинами! Тобто державні інституції виділяють серйозні кошти на підтримку національної культури і її популяризацію в світі.

І це, до речі, наводить на думку про один парадокс. Ми в Україні, ледь відійшовши від радянського, відразу потонули в космополітизмі, дистанціювалися від своєї народної культури, нібито соромлячись або не розуміючи, хто кому і ким доводиться. І це – в умовах війни і начебто сплеску патріотизму! А парадокс полягає в тому, що розвиток своєї національної культури і обмін нею з іншими країнами може більше сприяти інтеграції в світовий контекст, ніж власне космополітизм. Точніше, це теж одна з його форм, але така, яка будується не на урівнюванні, а на заглибленні в свою та інші культури і, як наслідок, на розумінні, що весь цей вир звуків і жестів – про один світовий організм, де спільного більше, ніж відмінностей. Від коренів окремих національних культур все перетікає в єдине глобальне древо.

І, наприклад, випадкова зустріч з Естер Рада, ізраїльсько-ефіопською соул-співачкою, хедлайнером фестивалю Skrzyzowanie Kultur, підтвердила це. Дізнавшись, що я з України, вона відразу ж вигукнула: «ДахаБраха!». Естер почула їх концерт в... Австралії, і, за її словами, це не просто відмінний склад, а один з найкращих у світі.

Втім, ми-то знаємо, що «ДахаБраха» – це радше феномен, виняток. А хто ще може увійти в цю світову сім'ю, щоб ось так в будь-якій точці світу його могли впізнати і асоціювати Україну з цим, а не з конфліктами й проблемами? Як підтримати цей рух у нас далі при повному ігноруванні з боку держави? Про це та деякі інші речі ми поговорили з Оленкою Єременко, однією з лідерів фолк-групи «Бурдон» та учасниці багатьох інших проектів, яка зараз мешкає в Польщі і як ніхто інший може порівняти ситуацію з традиційною музикою в Європі і в Україні.

Оленка Єременко. Фото: Juan Mora

Про те, наскільки вільно можна інтерпретувати народну музику

Традиційна музика – це, здавалося б, даність, константа. Але вона теж підлягає розвитку. Які були традиції навіть у XIX столітті, ми вже не знаємо – звуки цієї музики не записані. Тобто кожен день ми самі творимо цю історію. І якщо я хочу грати угорську пісню на шведській нікельхарпі, то хто мені може завадити?

Trebunie-Tutki (Польща) i Urmuli Quintet (Грузія) на "Перехресті культур" 2016

Не варто зовсім вже консервувати культуру. Наприклад, грати навмисно фальшиво, як старенькі музики, співати, як співають бабусі, і ніяк інакше. Вони так грають і співають, бо вони просто вже старенькі! Чому 20-річні дівчата повинні робити з себе бабок? Можна копіювати стиль, але не фальш. Коли співає Сусанна Карпенко, ти чуєш, що це молода жінка. І це дуже круто!

Про магію мови і коди в музиці

Музика здатна передати те, що неможливо передати жодним іншим шляхом, у тому числі словами. Ти слухаєш музику XIII-XIV століть, або античні гімни Еврипіда і зчитуєш закладений у них меседж. Про що? Про любов, про смерть і про Бога – а що ще є важливого для людини в цьому світі?

Я з Кіровограда – тепер уже Кропивницького. Це русифіковані території, і я була вихована в російськомовній родині. Але, переїхавши до Львова і вступивши до академії, я в якийсь момент відчула магію мови і перейшла на українську.

Chouk Bwa Libète (Гаїті) на "Перехресті культур" 2016

Але пізніше я зрозуміла, що моя мама – вся Європа. Я б могла жити в будь-якій європейській країні. В Азії, Африці – ні. Навіть коли ми з «Бурдоном» виїжджали на гастролі до Канади, я відчувала себе відірваною від усього. Це генетичний код, і він надійніше зберігається навіть не в мові, а в музиці. Мова і слово несуть конкретне значення, і людська мова не настільки досконала, щоб передати все. А музика – це поняття метафізичне. І якщо за кордоном ти розповіси комусь українську казку, її ніхто не зрозуміє. А якщо зіграєш українську мелодію, це когось може так зачепити, що він почне цим цікавитись. Якось у крихітному містечку Фінляндії нам зустрілася одна жінка, яка колись почула щось українське, і у неї на цьому ґрунті буквально поїхав дах! Вона слухає українську музику, сама, за підручниками, вчить мову.

Про те, в чому для музиканта суттєва різниця між

Україною і Європою

Чесно кажучи, для мене тут по-іншому практично все. Мені дуже подобається, як тут ставляться до музики. Я приїхала сюди в 2011-му на фестивалі Skrzyzowanie Kultur та Nowa Tradycja. Послухавши нові польські гурти, помітила велику різницю в сприйнятті музики між молодими польськими та українськими музикантами. А для мене як професійного музиканта дуже важливий рівень. Молоді польські музиканти в свій вільний час, замість того щоб піти забухати, швидше займуться чимось конструктивним. Тому вони стрімко зростають професійно. Зараз мені легше любити Україну здалеку, нехай це і прозвучить непатріотично. Жити тут, але приїжджати час від часу до України, репетирувати з «Бурдоном», записувати альбом.

Для мене орієнтир – те, як працюють зі своєю народною музикою музиканти Скандинавії та Північної Європи. Музична академія в Стокгольмі вже років 15 має факультет народної музики! І це дуже високий рівень підготовки. Завдяки чому? Завдяки державній підтримці. На одному бажанні людей і ініціативі далеко не заїдеш: музикантам треба щось їсти. А фінансування з боку держави – я не знаю, чи можливо це взагалі в Україні.

Kalakan (край басків, Іспанія) на "Перехресті культур" 2016

Моя мама працює в Кіровограді в музичному училищі і філармонії. Тато – в Києві диригентом хору ім. Верьовки. І в нашій родині вважалося важливим ось це «ходити на роботу». Я – фрілансер і не збираюся в цьому плані щось змінювати. І спочатку в нашій родині з цього приводу були косі погляди і неприємні розмови. Мовляв, подурієш трохи, а потім все одно підеш працювати до музичної школи. «Остєпєнішься». Що це за маячня? І це більше, ніж приватна історія, це проблема нашого менталітету.

Про поганих і хороших українських музикантів

Я багато подорожую і граю по світу, і у мене є відчуття, що Україна досі під якимось ковпаком. Якось я вирішила ознайомитися з колективами, які складають лайн-апи українських фестивалів. І коли я слухала їх, мені здавалося, що я слухаю одну і ту ж групу! Настільки однотипна їх музика.

В Україні часто буває так: ти купив собі укулеле і лупер, написав дві примітивні пісні – і ти вже музикант. І, може, не дуже красиво так говорити, але я скажу як є: примітивна музика – приємненька, вона легко заходить у вуха, і часто так буває, що група, що складається з трьох людей, які грають лише рік чи два, «перебивають ринок» професійним гуртам. Таким, як «Бурдон»: нас в групі 7 музикантів, і ми існуємо вже 14 років.

Але, хоча загальний професійний рівень українських гуртів, які грають фолк або музику з елементами фолку, досить низький, є серед них і чудові команди. Перш за все – «ДахаБраха». Вони дійсно зробили щось нове в українській музиці і гідно представляють Україну за кордоном. Дуже люблю автентичний колектив «Древо»,  львів'ян «Гич Оркестр»,  Kurbasy,  Lemko Bluegrass Band,  тернопільську групу Nameless,  київський «Гуляйгород»,  «Божичі».  Продовжую любити Zapaska  і Pushkin Klezmer Band!  Те, що робить з народною музикою скрипаль Сергій Охрімчук – це вишак! А ще – це оффтоп, але все ж – дуже люблю «Хамерман Знищує Віруси». Я якось пообіцяла собі, що, коли стану великою, зберу фестиваль найдурніших груп, і «ХЗВ» будуть там хедлайнерами.

Про українські фестивалі

Дуже важливим для мене явищем був фестиваль «АртПоле». З 2004 по 2014 роки я пропустила його тільки один раз. Він виростив ціле покоління людей, яким вдалося послухати щось по-справжньому хороше. Мені страшно шкода, що фестиваль припинив своє існування, я хочу вірити, що він все-таки колись «оживе».

Шешори (АртПоле, 2004)

Багато робить мистецьке об'єднання «Дзиґа» у Львові: фестивалі «Флюгери Львова» та Jazz Bez, постійна робота з польськими музикантами. На жаль, я мало орієнтуюся в тому, що в цьому плані відбувається в містах на сході України.

Про дитячу музичну освіту

Мій знайомий Олег Онищак з театру Курбаса створив маленьку школу для дітей Art center Agov, де проводять майстер-класи з музики, театральні, художні та з контактної імпровізації. Відмінна школа! Але в цілому в Україні дуже мало уваги приділяється темі дитячої музичної освіти – я маю на увазі фестивалі, майстер-класи тощо. В Польщі і взагалі в Європі це величезні проекти, на які останнім часом найпростіше знайти фінансування. Все робиться для того, щоб нове покоління виросло більш культурним.

Tuuleviiul на "Малих Мазурках світу" 2016

Десь рік тому я як музикант почала працювати з Grupa Studnia O. Це люди, що розвивають жанр казок. І це не тільки казки для дітей, а й казки для дорослих. Це космос, люди! В Європі це досить давно існує, в Варшаві скоро буде міжнародний фестиваль opowieści (казок).

Про гроші і про місію

«Ми так хочемо, щоб ви у нас зіграли! Але у нас є всього по 500 гривень на людину». А частіше – навіть так: «Ми оплатимо вам проїзд, харчування та проживання!» Спробуйте-но запропонувати стоматологу обід в якості плати за його послуги, га? Тому-то й виходить, що вони наймають групи з трьох осіб, які грають півроку. З укулеле.

Motion Trio (Польща) на "Перехресті культур" 2016

Може, це якийсь комплекс, але я не їжджу на фестивалі, на які мене не запрошують як музиканта. Я просто погано почуваюся з іншої сторони сцени. Моя функція – в тому, щоб грати, і грати добре, а не тусуватися. І коли до мене після концерту підходить маленька дівчинка і каже, що хоче навчитися грати на скрипці, – це успіх.

З архіву cultprostir.ua