Чому українським музикантам краще в Європі

 
Я.jpg

Олексій Карпович
засновник і керівник проекту Meloport

фотографії
олексія карповича

 
 

Минулого тижня я побував на двох фестивалях у Польщі – Male Mazurki Swiata і Skrzyzowanie Kultur.  Перший – це освітня фольклорна програма для дітей, організатори якої на практиці знайомлять з побутом, обрядами, музикою, казками своєї та інших країн. Можна сказати, що це був уже звіт про виконане. Діти поїхали країнами Балтики показувати польську культуру і знайомитись з іншою. Натомість до Варшави приїхав естонський дитячий склад Tuuleviiul (перекладається двояко – «Скрипки вітру» або «Прийди, вітер»), який дав концерт в Етнографічному музеї. І за рівнем цей колектив складають далеко не початківці. Потім була казка під музику – цей жанр розповідання зараз у Польщі стає все більш популярним. З обох сторін все було зроблено красиво і невимушено.

 
 

На «Перехресті культур» вже все було по-дорослому – столиця приймала одні з найкращих фольклорних та world music складів світу, сам фестиваль вважається найбільшим у цьому жанрі. Темою цього року були «Голоси», тому запрошені були вокальні групи з Перу, Лівії, Гаїті, Ізраїлю, Бразилії, Куби, Грузії, країни басків (Іспанія) і, звичайно, Польщі. На додачу були проведені майстер-класи бразильця з перкусії для дітей, вокальний від американця, лекцій про гаїтянське вуду і показ документального фільму «Sonita» про афганську дівчину-репера, яка виступає і як активіст у борьбі за права жінок у себе на батьківщині.

 
 

Що у всьому цьому найбільше дивує українця? Не стільки навіть якість фестивалю і насиченість дитячої програми, скільки те, що вони фінансуються державою. Дитяча програма складається дуже якісно, поступово розвивається і в підсумку може бути включена до програми шкільного навчання. На «Перехресті» підтримуються колаборації: наприклад, цього разу польські гуцули грали разом з грузинами! Тобто державні інституції виділяють серйозні кошти на підтримку національної культури і її популяризацію в світі.

І це, до речі, наводить на думку про один парадокс. Ми в Україні, ледь відійшовши від радянського, відразу потонули в космополітизмі, дистанціювалися від своєї народної культури, нібито соромлячись або не розуміючи, хто кому і ким доводиться. І це – в умовах війни і начебто сплеску патріотизму! А парадокс полягає в тому, що розвиток своєї національної культури і обмін нею з іншими країнами може більше сприяти інтеграції в світовий контекст, ніж власне космополітизм. Точніше, це теж одна з його форм, але така, яка будується не на урівнюванні, а на заглибленні в свою та інші культури і, як наслідок, на розумінні, що весь цей вир звуків і жестів – про один світовий організм, де спільного більше, ніж відмінностей. Від коренів окремих національних культур все перетікає в єдине глобальне древо.

 

І, наприклад, випадкова зустріч з Естер Рада, ізраїльсько-ефіопською соул-співачкою, хедлайнером фестивалю Skrzyzowanie Kultur, підтвердила це. Дізнавшись, що я з України, вона відразу ж вигукнула: «ДахаБраха!». Естер почула їх концерт в... Австралії, і, за її словами, це не просто відмінний склад, а один з найкращих у світі.

 

Втім, ми-то знаємо, що «ДахаБраха» – це радше феномен, виняток. А хто ще може увійти в цю світову сім'ю, щоб ось так в будь-якій точці світу його могли впізнати і асоціювати Україну з цим, а не з конфліктами й проблемами? Як підтримати цей рух у нас далі при повному ігноруванні з боку держави? Про це та деякі інші речі ми поговорили з Оленкою Єременко, однією з лідерів фолк-групи «Бурдон» та учасниці багатьох інших проектів, яка зараз мешкає в Польщі і як ніхто інший може порівняти ситуацію з традиційною музикою в Європі і в Україні.

Оленка Єременко. Фото: Juan Mora

Оленка Єременко. Фото: Juan Mora

 
 

Про те, наскільки вільно можна інтерпретувати народну музику

 
 

Традиційна музика – це, здавалося б, даність, константа. Але вона теж підлягає розвитку. Які були традиції навіть у XIX столітті, ми вже не знаємо – звуки цієї музики не записані. Тобто кожен день ми самі творимо цю історію. І якщо я хочу грати угорську пісню на шведській нікельхарпі, то хто мені може завадити?

 
Trebunie-Tutki (Польща) i Urmuli Quintet (Грузія) на "Перехресті культур" 2016

Trebunie-Tutki (Польща) i Urmuli Quintet (Грузія) на "Перехресті культур" 2016

 

Не варто зовсім вже консервувати культуру. Наприклад, грати навмисно фальшиво, як старенькі музики, співати, як співають бабусі, і ніяк інакше. Вони так грають і співають, бо вони просто вже старенькі! Чому 20-річні дівчата повинні робити з себе бабок? Можна копіювати стиль, але не фальш. Коли співає Сусанна Карпенко, ти чуєш, що це молода жінка. І це дуже круто!

 
 

Про магію мови і коди в музиці

 
 

Музика здатна передати те, що неможливо передати жодним іншим шляхом, у тому числі словами. Ти слухаєш музику XIII-XIV століть, або античні гімни Еврипіда і зчитуєш закладений у них меседж. Про що? Про любов, про смерть і про Бога – а що ще є важливого для людини в цьому світі?

Я з Кіровограда – тепер уже Кропивницького. Це русифіковані території, і я була вихована в російськомовній родині. Але, переїхавши до Львова і вступивши до академії, я в якийсь момент відчула магію мови і перейшла на українську.

 
Chouk Bwa Libète (Гаїті) на "Перехресті культур" 2016

Chouk Bwa Libète (Гаїті) на "Перехресті культур" 2016

 

Але пізніше я зрозуміла, що моя мама – вся Європа. Я б могла жити в будь-якій європейській країні. В Азії, Африці – ні. Навіть коли ми з «Бурдоном» виїжджали на гастролі до Канади, я відчувала себе відірваною від усього. Це генетичний код, і він надійніше зберігається навіть не в мові, а в музиці. Мова і слово несуть конкретне значення, і людська мова не настільки досконала, щоб передати все. А музика – це поняття метафізичне. І якщо за кордоном ти розповіси комусь українську казку, її ніхто не зрозуміє. А якщо зіграєш українську мелодію, це когось може так зачепити, що він почне цим цікавитись. Якось у крихітному містечку Фінляндії нам зустрілася одна жінка, яка колись почула щось українське, і у неї на цьому ґрунті буквально поїхав дах! Вона слухає українську музику, сама, за підручниками, вчить мову.

 
 

Про те, в чому для музиканта суттєва різниця між

Україною і Європою

 
 

Чесно кажучи, для мене тут по-іншому практично все. Мені дуже подобається, як тут ставляться до музики. Я приїхала сюди в 2011-му на фестивалі Skrzyzowanie Kultur та Nowa Tradycja. Послухавши нові польські гурти, помітила велику різницю в сприйнятті музики між молодими польськими та українськими музикантами. А для мене як професійного музиканта дуже важливий рівень. Молоді польські музиканти в свій вільний час, замість того щоб піти забухати, швидше займуться чимось конструктивним. Тому вони стрімко зростають професійно. Зараз мені легше любити Україну здалеку, нехай це і прозвучить непатріотично. Жити тут, але приїжджати час від часу до України, репетирувати з «Бурдоном», записувати альбом.

Для мене орієнтир – те, як працюють зі своєю народною музикою музиканти Скандинавії та Північної Європи. Музична академія в Стокгольмі вже років 15 має факультет народної музики! І це дуже високий рівень підготовки. Завдяки чому? Завдяки державній підтримці. На одному бажанні людей і ініціативі далеко не заїдеш: музикантам треба щось їсти. А фінансування з боку держави – я не знаю, чи можливо це взагалі в Україні.

 
Kalakan (край басків, Іспанія) на "Перехресті культур" 2016

Kalakan (край басків, Іспанія) на "Перехресті культур" 2016

 

Моя мама працює в Кіровограді в музичному училищі і філармонії. Тато – в Києві диригентом хору ім. Верьовки. І в нашій родині вважалося важливим ось це «ходити на роботу». Я – фрілансер і не збираюся в цьому плані щось змінювати. І спочатку в нашій родині з цього приводу були косі погляди і неприємні розмови. Мовляв, подурієш трохи, а потім все одно підеш працювати до музичної школи. «Остєпєнішься». Що це за маячня? І це більше, ніж приватна історія, це проблема нашого менталітету.

 
 

Про поганих і хороших українських музикантів

 
 

Я багато подорожую і граю по світу, і у мене є відчуття, що Україна досі під якимось ковпаком. Якось я вирішила ознайомитися з колективами, які складають лайн-апи українських фестивалів. І коли я слухала їх, мені здавалося, що я слухаю одну і ту ж групу! Настільки однотипна їх музика.

В Україні часто буває так: ти купив собі укулеле і лупер, написав дві примітивні пісні – і ти вже музикант. І, може, не дуже красиво так говорити, але я скажу як є: примітивна музика – приємненька, вона легко заходить у вуха, і часто так буває, що група, що складається з трьох людей, які грають лише рік чи два, «перебивають ринок» професійним гуртам. Таким, як «Бурдон»: нас в групі 7 музикантів, і ми існуємо вже 14 років.

 
 

Але, хоча загальний професійний рівень українських гуртів, які грають фолк або музику з елементами фолку, досить низький, є серед них і чудові команди. Перш за все – «ДахаБраха». Вони дійсно зробили щось нове в українській музиці і гідно представляють Україну за кордоном. Дуже люблю автентичний колектив «Древо»,  львів'ян «Гич Оркестр»,  Kurbasy,  Lemko Bluegrass Band,  тернопільську групу Nameless,  київський «Гуляйгород»,  «Божичі».  Продовжую любити Zapaska  і Pushkin Klezmer Band!  Те, що робить з народною музикою скрипаль Сергій Охрімчук – це вишак! А ще – це оффтоп, але все ж – дуже люблю «Хамерман Знищує Віруси». Я якось пообіцяла собі, що, коли стану великою, зберу фестиваль найдурніших груп, і «ХЗВ» будуть там хедлайнерами.

 
 

Про українські фестивалі

 
 

Дуже важливим для мене явищем був фестиваль «АртПоле». З 2004 по 2014 роки я пропустила його тільки один раз. Він виростив ціле покоління людей, яким вдалося послухати щось по-справжньому хороше. Мені страшно шкода, що фестиваль припинив своє існування, я хочу вірити, що він все-таки колись «оживе».

 
Шешори (АртПоле, 2004)

Шешори (АртПоле, 2004)

 

Багато робить мистецьке об'єднання «Дзиґа» у Львові: фестивалі «Флюгери Львова» та Jazz Bez, постійна робота з польськими музикантами. На жаль, я мало орієнтуюся в тому, що в цьому плані відбувається в містах на сході України.

 
 

Про дитячу музичну освіту

 
 

Мій знайомий Олег Онищак з театру Курбаса створив маленьку школу для дітей Art center Agov, де проводять майстер-класи з музики, театральні, художні та з контактної імпровізації. Відмінна школа! Але в цілому в Україні дуже мало уваги приділяється темі дитячої музичної освіти – я маю на увазі фестивалі, майстер-класи тощо. В Польщі і взагалі в Європі це величезні проекти, на які останнім часом найпростіше знайти фінансування. Все робиться для того, щоб нове покоління виросло більш культурним.

 
Tuuleviiul на "Малих Мазурках світу" 2016

Tuuleviiul на "Малих Мазурках світу" 2016

 

Десь рік тому я як музикант почала працювати з Grupa Studnia O. Це люди, що розвивають жанр казок. І це не тільки казки для дітей, а й казки для дорослих. Це космос, люди! В Європі це досить давно існує, в Варшаві скоро буде міжнародний фестиваль opowieści (казок).

 
 

Про гроші і про місію

 
 

«Ми так хочемо, щоб ви у нас зіграли! Але у нас є всього по 500 гривень на людину». А частіше – навіть так: «Ми оплатимо вам проїзд, харчування та проживання!» Спробуйте-но запропонувати стоматологу обід в якості плати за його послуги, га? Тому-то й виходить, що вони наймають групи з трьох осіб, які грають півроку. З укулеле.

 
Motion Trio (Польща) на "Перехресті культур" 2016

Motion Trio (Польща) на "Перехресті культур" 2016

 

Може, це якийсь комплекс, але я не їжджу на фестивалі, на які мене не запрошують як музиканта. Я просто погано почуваюся з іншої сторони сцени. Моя функція – в тому, щоб грати, і грати добре, а не тусуватися. І коли до мене після концерту підходить маленька дівчинка і каже, що хоче навчитися грати на скрипці, – це успіх.

 
 

З архіву cultprostir.ua

Oleksii KarpovychComment