Ambrose Akinmusire: Origami Harvest
Автор:
Катерина Зяблюк
Ambrose Akinmusire
Origami Harvest
(Blue Note Records, 2018)
Вихід Origami Harvest Амброуза Акінмусірі — певно, одна з найбільш очікуваних музичних подій жовтня. Очікувана, адже до кінця ніколи невідомо, що прозвучить. Постійно шукаючи та підіймаючи жорсткі питання своєю музикою, він привчив слухачів до постійного відчуття очікування. У новому записі знову вийшло дуже непросте поєднання: ансамбль Mivos Quartet лірично обігрує свої партії, акомпанує реперу Kool A.D., а сам Акінмусірі наче здалеку керує усім разом зі своїм постійним ансамблем. У якого тут, втім, немає басу – того інструменту, що дає істотну опору всій музиці. Без нього дуже просто зазвучати нестійко, мов невирішене питання. Проте музиканти все ж відчули баланс, не втративши ані ґрунту під ногами, ані «підвішеної у повітрі» інтонації.
Важко сказати, яка із композицій кульмінаційна, адже над усіма панує один мотив – дискримінація. Це досить жорстка розповідь про те, що уже давно відбувається в Америці і те, що решта вже сприймає, як належне. Саме тому Акінмусірі пошепки читає імена жертв теракту у “Free, White, and 21” (у тому числі ім’я Оскара Гранта, у пам’ять якого він раніше написав “My Name Is Oscar”). У новому творі одночасно звучить безліч різних пісень. Саме тому над постмодерном, створеним струнним квартетом, звучить брудний гангста-реп. Тому наспівні соло віолончелі чергуються з дисонуючими тутті та контрастним джазовим квартетом. І, нарешті, саме тому в альбомі відсутній бас, який би всьому дав чіткий фундамент.
Було б неправильно сприймати цей запис просто музичним альбомом. Акінмусірі створив арт-об’єкт, що провокує – як взагалі все, що він створював раніше. Його творіння могло би існувати навіть у якомусь людному просторі, зачіпляючи своїм меседжем перехожих – і це б теж спрацювало. Для нього це до певної міри нова мова, менш мелодійна, але більш конкретна та речитативна. Після цього альбому невідомо, у який бік Акінмусірі прямуватие далі та які жанри захоче опанувати.