Плейлист часів ізоляції №4
Катерина Зяблюк
автор, музикант
Ізоляція — це, без сумніву, нова дійсність і ряд несподіванних викликів, в першу чергу, перед самим собою. У часи, коли всі справи зроблені, й невідомо звідки взятися новим, налагоджується робота інстинктивно-емоційного рандомайзера, який наводить тебе на музику, що у цій ситуації може врятувати.
Anoushka Shankar — Land of Gold
Признаймося — завдяки відповідному вихованню та впливу родини музика Анушки Шанкар звучить так, як звучить. Вона базується на індійській класичній музиці та рагах, адже їх звучання природнім чином вплетений в її генетичний код. Ще одна важлива риса Шанкар — це відкритість до нового. Чимдалі вона створює, тим більше її музика інтегрується з іншими культурами звуку, стає співучішою та в певному розумінні “світовою”. Так само, як в її альбомах — цьогорічному Love Letters та Homе 2015-го року, — колаборації з вокалістами перебирають на себе вагому роль. В записах з’являються Алев Ленц, М.І.А та Ванесса Редгрейв — їх голоси дуже м’які та тендітні, і чудово доповнюють цими рисами мереживну та автентичну мелодику Шанкар. Те, що треба, аби побачити, як культура зустрічається з цілим світом.
Carla Bley — Life Goes On
Схоже, фотограф спіймав ідеальний момент для обкладинки. Він якнайкраще передав стиль піаністки Карли Блей — простота, непередбачуваність й легкість, як у клаптика паперу, що граційно кружляє у повітрі. Звісно ж, це й те, що відчувається в її новому альбомі Life Goes On, що нагадує радше задокументовану родинну посиденьку. В ньому — музиканти, що грають разом роками: Карла Блей, басист Стів Своллоу та саксофоніст Енді Шеппард. Певно, вони цілком звикли один до одного, і їм не потрібно жодних амбіційних концепцій, щоб творити разом щось прекрасне та витончене.
Альбом складається з трьох частин — “Life Goes On”, “Beautiful Telephones” та “Copycat”, у кожній з яких по кілька композицій. Неважко здогадатися, що в кожному з розділів розвиваються одні й ті ж самі теми, а деякі з них зв’язують одну частину з наступною. Особливо це чутно в “Life Goes On”, де кожен твір плавно перетікає в наступний, а мотиви розкриваються в кожному інструменті по черзі.
Цю колаборацію можна назвати чи не ідеальною. Найважливіша риса колективу — це вміння слухати, підтримувати один одного й при тому не втрачати себе, а це все безсумнівно є між музикантами. Тож, це той випадок, коли ти радий бути прикутим, а саме — до їх спільного звучання.
Fred Hersch & Norma Winstone — Songs & Lullabies
Фред Херш — піаніст, що нерідко стикається з фирканнями слухачів в бік його надмірної “інтелектуальності”. Проте йому всього лише вдалося охопити дві повноцінні та серйозні стилістики — класику та джаз з усіма його синтезами. Він грає популярні пісні з такою ж концентрацією, якби грав хорали Баха.
Під час одного з його записів подібного дійства до нього приєдналася вокалістка Норма Вінстон. Її голос дає змогу відчути, що поезія нерозривна з тембром голосу. Не можна сказати, що її голос сильний, як у багатьох джазових вокалісток, але Вінстон доводить, що спів може бути ненав’язливий, легкий, в той же час наповнений глибоким змістом. Також її манера мимохіть нагадує про чудовий британський колектив Azimuth, де Вінстон також співала разом з трубачем Кенні Віллером та своїм чоловіком — піаністом Джоном Тейлором. Тож, спільні твори самобутніх Фреда Херша та Норми Вінстон звучать неначе романтичні історії на схилі днів. І найкраще, що можна зробити з цим альбомом — уважно слухати та проживати всі ті історії, що музиканти нам переповідають.
Harish Raghavan — Calls for Action
Calls for Action — дебютний альбом контрабасиста Гаріша Рагхавана, який впевнено займає провідні позиції у сучасному джазі. Якщо коротко описати стиль альбому, то він межує з модальним джазом та пост-бопом, а значить йому притаманні простір та свобода музикантів у вираженні своїх ідей. У колабораціях з такими музикантами, як Амброуз Акінмусірі, Ерік Гарланд, Уолтер Сміт Третій, Логан Річардсон та іншими, Рагхаван довів, що у подібній стилістиці він знається бездоганно. Хоч в його власній музиці чутний вплив тих, з ким йому доводилося мати справу, є все ж певні речі, що його вигідно відрізняють. Мислення Рагхавана доволі не “контрабасове” — його мелодії найчастіше опираються на вібрафон, фортепіано або духові (тут на цих інструментах грають Джоел Росс, Міка Томас та Іммануель Вілкінс відповідно), довгі та багатошарові мелодії накладаються на контрапункт в басі та ритмічні рифи у барабанах. Часом це схоже на контраст мелодичної делікатності та приземленого брутального груву.
Це стильно й чесно в той же час. Музика Рагхавана — це те, чим пульсує сучасний джаз і навіть можна передбачити, що колись його музика стане хрестоматійною.
Fiona Apple — Shameika
Фіона Епл — наймиліший фрік на світі — записала недавно карантинний альбом під назвою Fetch The Bolt Cutters. Абсолютно пасує до сьогоденних настроїв — вона зробила його повністю сама, а вигадування обкладинки, схоже, довірила дітлахам. У кожному разі, її пісні про спогади — те, до чого ми всі так чи інакше повертаємося у часи ізоляції. “Shameika” — одна з пісень альбому — присвячена таємничій дівчині з її школи, що заохочувала її та говорила, що вона “має потенціал”. Власне, так і вийшло — Фіона має потенціал, та ще й унікальний, впізнаваний, повний дивацтв, які вона не боїться показати.