Плейлист часів ізоляції №2
Катерина Зяблюк
автор, музикант
Ізоляція — це, без сумніву, нова дійсність і ряд несподіванних викликів, в першу чергу, перед самим собою. У часи, коли всі справи зроблені, й невідомо звідки взятися новим, налагоджується робота інстинктивно-емоційного рандомайзера, який наводить тебе на музику, що у цій ситуації може врятувати.
Grover Washington Jr. — Mister Magic
Про четвертий альбом саксофоніста Гровера Вашингтона мол. Mister Magic часто згадують, коли мова йде про хрестоматію джаз-фанку. Манера гри Вашингтона — це та солодкувата й тепла еротика, що притаманна цьому жанру, і саме її ми чули у багатьох знакових записах Девіда Сенборна, Джорджа Бенсона, Білла Візерса та у відомому ф’южновому колективі Spyro Gyra.
Частину треків написав піаніст та аранжувальник Боб Джеймс, що теж часто опинявся у потрібних студіях з потрібними музикантами (окрім Сенборна, його можна почути на записах Пола Дезмонда, Чета Бейкера або ж Гері Бертона), і мимохідь доповнював Real Book джаз-фанковими стандартами свого авторства.
Враховуючи все це, можна припустити, що мелодії з Mister Magic швидко вріжуться у пам’ять, адже з таким досвідом атмосферні хіти створюються вже на автоматі.
Charles Lloyd — Canto
Широке і делікатне полотно, що варто слухати повністю, як один цілісний витвір. Власне, як і всі альбоми Чарльза Ллойда на лейблі ЕСМ після 90-х років.
Дуже приємно чути на записі піаніста Бобо Стенсона та барабанщика Біллі Гарта — яскравих носіїв “холодного” звучання.
Альбом Canto балансує між тихою молитвою аскетичного монаха та колтрейнівською мелодикою його останніх років, особливо — в його чуйних інтерпретаціях творів Біллі Екстайна. Ці дві несхожі асоціації все ж мають чимало спільного — світла ностальгія, щирість, внутрішня тиша і цілісність, яких часто нам бракує. Тож, музику Чарльза Ллойда можна впевнено називати профілактикою (або ж генеральним прибиранням) для розуму.
Bennie Maupin — The Jewel In The Lotus
Нечасто можна зустріти такий джазовий бомонд на одному альбомі. Ще й до всього на платівці порівняно менш відомого (будьмо чесними) саксофоніста Бенні Мопіна. Гербі Генкок, Бастер Вільямс, Біллі Гарт, Фредді Вейтс (барабанщик, грав з Кенні Барроном, Ендрю Гіллом, МакКоєм Тайнером, і на додаток — в альбомі Karma Фероу Сандерса).
Кумедно те, що на записі двоє барабанщиків: один грає в правому каналі, а другий — в лівому. В цілому альбом видається досить експериментальним, і важко його віднести до чогось одного. Це авангард, ледь мінгусівський, модальний джаз в основі, трохи фолку, фрі. Тож, цю витівку з барабанщиками кожен може сприймати на свій розсуд. Весь альбом укладається в красиву фабулу, а перші три композиції взагалі можна слухати по колу. І цілком вірогідно, що скоро захочеться переслухати його ще раз.
DVA — Fonók
Рідний і коханий гурт для всіх, хто грав у комп’ютерні ігри типу Botanicula i Cuchel. Fonók — перший альбом чеського альтернативного гурту. Слухати їх — це виводити свій музичний смак із зони комфорту. Неймовірна кількість різних стилів, звучань, зойків і шурхотінь, які дует дістає наче зі свого оточення кишеньковими мікрофонами. Трошки дикий вінегрет, стильний і здатний розвеселити у будь-якій ситуації.
Gustavo Santaolalla — Ronroco
Певно, ім’я та назва дещо підказує, що звучатиме в цьому альбомі. Це традиційна аргентинська музика, а ронроко — назва невеличкого струнного інструменту, на якому Сантаолайя її зіграв.
Густаво Сантаолайя — композитор, знаний та важливий для південноамериканського кінематографу; впродовж років він співпрацює з Алехандро Ін’ярітту (Birdman, Biutiful, The Revenant) та підтримує молодих режисерів з Аргентини. Невипадково, адже в своїй грі та композиції Сантаолайя природньо розкриває аргентинську мелодику, володіє народними інструментами, знає, як їх поєднати з іншими і не відійняти у них ані краплі колориту.
Зрештою, альбом Ronroco не відрізняється від того, що створював і надалі створює Сантаолайя, проте саме у цьому закарбовується його майстерність і краса — все звучить просто й лагідно, ніби це дійсно є те, що ця музика лине з музиканта протягом всього життя.
Anna Tchaykovska — Синєє Озеро
Коли слухаю її, то одразу згадую фестиваль Koktebel Jazz (ще той самий Джаз Коктебель), де Чайковська неодноразово з’являлася з харківським Acoustic Quartet.
Цей альбом вона записала з контрабасистом Володимиром Волковим і трубачем В’ячеславом Гайворонським. Завжди надихав підхід Чайковської до українського фольклору і очевидна любов до нього. Кожна фраза – як монолог з театральної драми, натомість автентика та настрій пісні завжди на своєму місці. А мінімумом інструментів досягається необхідне заглиблення в фольклорну сутність.
Kurt Elling — Song of the Rio Grando (for Oscar and Valeria Martínez Ramírez)
Як приємний бонус недавнє відео Курта Еллінга, де він виконав композицію піаніста Даніло Переза. Еллінг перебуває у ностальгічних роздумах, у той час як Перез створює образ прожитого роки роялю, що видає із себе фрагменти старих мелодій, “як колись”.