Нотатки з фестивалю Jazzahead! 2022
Катерина Зяблюк
авторка, музикантка
Ця стаття мала з’явитися ще декілька років тому, проте доля щоразу розпоряджалася по-своєму: підкидала пандемію, брак часу й коштів та ще багато чого іншого. Здавалося б, страшнішою перешкодою ніж війна, вже нічого не може бути, але все ж таки саме цього року з’явився перший український стенд на міжнародному фестивалі-шоукейсі Jazzahead! у місті Бремен. І цього ж року українська делегаційна група виступила на конференції та запрезентувала Україну як вагомого гравця міжнародної джазової сцени. Величезна вдячність організаторам фестивалю, що допомогли цьому статися швидше і простіше. Суттєвий крок уперед, хоч і надзвичайно жертовний.
Чим є Jazzahead?
Поки що не так багато українських музикантів уявляє собі цей менеджерсько-музичний вир, але це дійсно одна з подій, яку варто вписувати щороку в свій розклад. Фестиваль-шоукейс було започатковано у 2015-ому році, і його головна мета — спростити налагодження діалогу між усіма гравцями музичного ринку, від артиста до директора величезного фестивалю чи лейблу. Jazzahead! постійно росте, проте більша частина його учасників незмінна, тож усі набуті зв’язки з кожним роком тільки зміцнюються.
Jazzahead! — величезний конгрес-хол на 10,300 квадратних метрів, площу якого заповнено стендами, боксами, що презентують джазову музику різних країн. Це букінг-агенції, лейбли, фестивалі, окремі музиканти й колективи й загалом усе, що пов’язано з імпровізаційною музикою. Водночас із роботою експозицій тривають шоукейси — гурти виступають з метою заявити про себе налаштованій на робочий діалог публіці, а просторову й часову перевагу мають музиканти з країни, яка цього року є головним партнером [ред. — цього разу ним була Канада].
Фото: Аркадій Митник
Правила гри
Jazzahead! має чудову рису — команда фестивалю робить все можливе, щоб його міг відвідати кожен. Реєстрація є обов’язковою, втім вона доволі гнучка — можна відвідувати лише концерти, можна податися як “professional participant” або журналіст, також є можливість орендувати виставкові стенди та бокси різних розмірів та організувати симпозіум на вибрану тему.
Цього року на одній з дискусійних панелей фестивалю вперше відбулася презентація української джазової сцени, яку провели Мар’яна Бондаренко (музична менеджерка Ukrainian Institute), Ольга Ковалевська (музична агенція Urban Lys), Анастасія Показ (музична менеджерка), Ольга Бекенштейн (кураторка, артистична директорка Am I Jazz? Festival) та Вікторія Лелека (музикантка).
Незалежні музиканти зазвичай реєструються як “professional participant” від імені себе чи музичного колективу, який вони репрезентують. Гарною перевагою може бути також приналежність до стенду своєї країни, яка у свій спосіб представлятиме музиканта менеджерам й директорам фестивалів. Наприклад, під час роботи українського стенду було представлено музичний каталог від Українського Інституту, – без якого не було б, між іншим, такого успіху української делегації на фестивалю, – з яким могли ознайомитись усі бажаючі. Це традиційна практика фестивалю-ярмарку, і якщо артиста включено до такого каталогу, розмова з ним буде на зовсім іншому діловому рівні.
На такому стенді є можливість розмістити персональні промо-матеріали — хтось привозить диски, хтось візитівки, хтось плакати чи книги. Все це складається для створення повного творчого портрету музиканта/тів для відкритих до співпраці людей.
До речі, ще одна виняткова риса фестивалю— абсолютно кожен зацікавлений у розмові, кожен шукає потенційної співпраці, тож цілком вірогідно, що протягом трьох-чотирьох днів фестивалю до тебе підійде, скажімо, представник лейблу ЕСМ, розповість про себе, вислухає тебе й дасть свій безпосередній контакт*. Вокалістка Катерина Кравченко, з якою ми зустрілися на Jazzahead!, дуже влучно назвала цей вид діалогу як “booking dance”. Люди дійсно роблять все, щоб заявити про себе.
*не варто очікувати такої щедрости від ЕСМ — їхня щорічна ціль полягає лише на продажу дисків і презентування свого непорушного авторитету, а враховуючи винятково вузьконаправлену політику лейблу, така розмова з ними ніколи не відбудеться, навіть якщо ви новий Ян Ґарбарек — їм ще одного не треба.
Авторська ремарка-притча:
Зі мною сталася дурнувата історія, яка змусила мозок запрацювати й усвідомити чимало важливих речей, передусім – як грамотно будувати діалог. У Берліні, за день до прибуття на Jazzahead! я втратила торбу, в якій, окрім решти мотлоху, була картонна коробка з авторськими CD та візитівками, що амбіційно прямували на український предезнаційний столик до рук усіх можливих менеджерів, яких тільки зустріну на своєму шляху. Ніби нічого надсерйозного, але доля пожартувала в дуже невідповідний момент, й це неабияк мене збентежило. Як без матеріалів розмовляти з людьми на Jazzahead! і навіщо взагалі туди їхати? Єдиним варіантом було зосередитися на простій людській розмові, повернутися до початкової форми налагоджування зв’язків. І без жодних очікувань й тиску, – навіть якщо з розмови нічого не вийде, то буде хоча б ця приємна розмова. Я була свідком того, як деякі музиканти ходили і “просували” себе, впихували візитівки та диски усім, кому це треба й не треба, а потім, найвірогідніше, продовжували робити те саме, тільки вже в електронній формі. Раптом спало на думку: а може й добре, що так сталося? Інакше мені б довелося їх ось так відчайдушно усім роздавати. Поставлені цілі, так чи інакше, було досягнуто – було чимало гарних розмов, емоцій, а через те, що я не мала при собі нічого, в людей зростало бажання дізнатися більше. Вони з нетерпінням чекали листів на електронну скриньку і майже кожна людина, з якою я познайомилася (а за один день було більш ніж з десяток) відповіла, а деякі вийшли з конкретною пропозицією співпраці.
Отож: незалежно від того, як сильно вам хочеться грати, писати або організовувати щось, — не варто втрачати людяности та простоти. На жаль, це рідкісна штука, тож варто в собі ці якости плекати – від цього буде добре й вам, і оточуючим.
Слухайте уважно
Jazzahead! — це ще до всього шоукейс та фестиваль. Поруч з ярмарковим ангаром знаходиться одна зі сцен, на якій відбуваються концерти щодня з обіду й до пізнього вечора. Так як цьогорічною партнерською країною стала Канада, більшість музикантів з лайн-апу були звідти. Потрапити на всі концерти фізично просто неможливо, але, як і завжди, потрібно заздалегідь переслухати всіх за списком та обрати, кого хотілося би послухати наживо. Серед більш ніж півсотні гуртів я обрала ті, які хотілося б якщо й не почути вживу, то точно час від часу переслуховувати:
Modern Art Orchestra (HU)
DANIEL GARCÍA TRIO (ES)
Naïssam Jalal & Rhythms of Resistance (FR/SY)
IKARUS (CH)
Antonio Lizana (IT)
TIJN WYBENGA & AM.OK (NL)
Jazz Forum Talents (PL)
Jens Düppe Quartett (DE)
Efrat Alony (IL)
LELEKA (UA/DE)
Vadim Neselovskyi (UA/US/DE)
Усі враження – це лише опис останнього дня фестивалю, на який вдалося потрапити. Тож, не було можливости почути наживо нікого, окрім Вадима Неселовського. А все ж, навіть без досконального знання програми, його присутність у Бремені здавалася чи не найпотужнішим маніфестом, морально й культурно важливим для кожного.
Неселовський мав два концерти за вечір, і обидва рази грав сюїту про Одесу — мотив, який перетікає з проєкту в проєкт, але щоразу змінює свою подобу і сенс ностальгічної історії про рідне місто. Цього разу в сюжет було вплетено останні події — бомбардування Одеси, що, ясна річ, краяли серце Вадимові й усім, хто слухав та співпереживав.
Концерт був емоційно важким — постійні зміни ритмів, парафрази на популярні класичні мелодії, які то з’являлися, то розчинялися в контрастній формі композицій. Кожна з частин сюїти була присвячена різним місцям, — Потьомкінські сходи, Консерваторія, одеські вулиці, потяги. Образ до мелодій змінювався від ліричних тем, що нагадували стукіт коліс по рельсах, музика, що дзвенить з класів консерваторії, мовби вулик, або ж льодовитий зимовий ранок в Одесі, коли місто абсолютно перестає бути схожим на себе.
Найважливіше — насамкінець
Цьогорічна едиція Jazzahead! показала, що Україна — незалежний та сильний гравець міжнародної джазової сцени, щоб там хто не думав. Може, навіть і творчо продуктивніший за деяких інших, мета яких лише пожинати плоди природнього розвитку культури в умовах спокою та відносної стабільности. Питання національної ідентичности в більшості країн світу не стоїть настільки гостро, і наша ціль – заявити про неї й якнайкраще вкорінити. Це вже є перевагою, поза тим, що українські музиканти самі по собі цікаві й сильні, й вони б привернули особливу увагу навіть без болючої присутності війни та привілеїв для України в зв’язку з цим. Тож, без сумніву, варто присвятити час на підготовку та їхати на Jazzahead! й подібні події без тіні сумнівів про те, чи дійсно нам там місце.