Konstantin Ivchuk Group: Surrender
Автор:
Катерина Зяблюк
Konstantin Ivchuk Group
Surrender
2019
Нове покоління формується тоді, коли йому чітко є що сказати. Це незворотній процес і для українського джазу, який розвивається своїм шляхом, формує власні тенденції, поглядаючи на більш глобальні. Гітарист Костянтин Івчук — один з тих, хто безпосередньо може впливати на їх течіння.
Перше, що він зробив, коли повернувся з навчання в Польщі у 2019 році – записав свій дебютний альбом Surrender, в якому особиста історія тісно пов’язана з пошуком власної музичної мови.
Склад, з яким він був записаний, цілком “флагманський”: на саксофоні – Ростислав Войтко, на барабанах – Микола Домашов, на контрабасі – Ярослав Товарянський, а за роялем — Олексій Боголюбов, який виступає наче в ролі наставника в силу свого досвіду в цьому складі.
Певно, найяскравіша риса Івчука-композитора — це різноманіття форми та свобода вираження. У кожній композиції відчувається, які напрямки близькі по духу музикантам, і, завдяки багаточастинності, кожен мав можливість додати свої барви до цілого.
“Invisible Friend” — один з ключових творів — схожий на гарячу дискусію, де важко передбачити, який буде настрій наступної репліки. Все починається з рушійного рифу на контрабасі, що тримає на собі форму всієї композиції. Таке ж енергійне проведення теми гітари та саксофону, що, врешті, вільно розсипається на безліч самостійних тональностей. Згодом цей звуковий ландшафт поволі формується у свій початковий настрій в соло саксофону та гітари. Цієї ж форми дотримався і Боголюбов – початок з вільної фортепіанної інтерлюдії, яка підготувала до гри з ритм-секцією та соло Домашова на барабанах.
У “Peaceful Warrior”, “Denzel Washington” та “Shadow Dance” можна помітити спільний прийом — несподівані переходи в баладу та символічність посвят – піаністу Аарону Парксу, улюбленому актору й “танець”, що заграє з традиційною джазовою манерою виконання. Натомість зв’язок “Peaceful Warrior” з однойменною версією Паркса ледве можна відчути — хіба що за контрастністю.
Композиція “Denzel Washington” нагадує про образ праведного борця Дензела лише на початку. Згодом композиція залишається баладою до кінця, з переривчатим соло саксофону, де фрази схожі радше на шелестіння та пташині заспіви, та тихим соло контрабасу на тлі розпливчатого акомпанементу гітари з ефектами.
“Last Day of Freedom”, “Surrender” та “Swan” були баладами від самого початку. Перші дві з них починалися з багатозначних інтро перкусії або фортепіано. Їм притаманна унікальна мелодика, у якій, схоже, і проявляються найкращі риси та музичний смак композитора. Здається, наче це мелодії, почуті колись в дитинстві та відтворені по спогадах. Натомість вони звучать досить холодно і говорять про виховання на музиці скандинавських виконавців, зокрема Есбьорна Свенссона, Якоба Бро або Торда Густавсена. Місцями гармонічні переходи нагадують манеру Джона Аберкромбі чи Кенні Уілера.
Альбом Surrender міг би бути автобіографічною повістю – музика, записана на ньому, має свої історії, що з часом доповнювалися новими деталями. Це і сповідь, підсумовування, спогади, пошук власної правди, стурбованість, — все, про що музикант може чудово розповісти і, найважливіше, втілити у своїй творчості.