Danylo Vinarikov Ensemble with Friends: Industrial Song
Автор: Катерина Зяблюк
Danylo Vinarikov Ensemble with Friends
Industrial Song
(Seventh Lane Records, 2020)
Український джаз ніколи не розвивався в одному руслі. Кожне місто — це як відділений осередок, що незалежно і роками просуває свою тему. Приємно спостерігати за тим, як ця розбіжність ідей дедалі ширшає і збагачується образами, якими їх можна було б описати.
Так сталося і з дніпровським джазом: його характер — це меланхолійність, навіяна блуканнями монолітним містом. Саксофоніст Данило Винариков — один з учасників складу Dark Side Trio, що у своїй музиці цей характер незмінно утримує. Свій альбом Industrial Song він записав з тим самим посилом, разом із Dark Side Trio, проте дещо розширеним. Окрім постійних музикантів, — піаніста Михайла Лишенка, барабанщика Дмитра Литвиненка й Данила Винарикова — до запису долучилися басист Сергій Артемов, трубач Яків Цвєтінський та гітарист Костянтин Івчук. Отже, склад отримав назву Danylo Vinarikov Ensemble with Friends.
Одна лише назва Industrial Song говорить про своєрідний виклик оточенню. Часом видавалося, ніби це виклик композиції також — характер музики залишився “дарксайдівським”, проте структура стає складнішою й вагомішою з появою нових інструментів, поліфонічності та виразного контрапункту. На виклик схожі також напористі теми в унісон й двохголоссям — у “Industrial Song”, “Presence”, “Haiku” й “Anthem” вони ще й супроводжуються грубуватим рифом на басі або фортепіано. Труба Цвєтінського надає цій різкості поетичної мелодики, схожої на манеру Амброуза Акінмусірі чи Кенні Уіллера.
У композиціях часто з’являється образ міста (як однойменна “Industrial Song”, “Zeppelinstrasse” та “Ghost City”) або ж відчуття загубленості — не виключено, що в тому ж місті — й спроб це прийняти для себе. Схоже, саме про це “Anabiosis” і “Zeppelinstrasse”, що сконцентрували в собі основну невагомість альбому.
“Anabiosis” починається з інтро саксофону й ледь чутних відголосків тарілок, а згодом мінімалістична тема, що непомітно переходить у таке ж холодно-розважливе соло фортепіано. З появою гітари цей настрій розвивається ще далі — залишається лише один акорд, Івчук починає з протяжних акордів на педалі гучності й продовжує несподівано обривчастими фразами, що, зрештою, дуже характерно для його манери. Фінальна тема лише підсумовує зігране — й так само непомітно.
Це вдалий перехід до спокійної оди Франкфурту, — “Zeppelinstrasse” — де над повітряною мелодією фортепіано Винариков грає тему в унісон з басом. З початком соло з’являються барабани, і цей склад вже не змінюється до кінця композиції.
“Anthem”, певно, багато значить для її автора. Здається, ніби вона символізує етап, коли вже перестаєш дивуватися складній ситуації й починаєш твердо відстоювати своє бачення її розв’язання, тримаючи в пам’яті важкі переживання. Вона патетична і дуже споглядальна — форма частин майже не змінюється, і вона підпорядкована контрапункту фортепіано й трансовому ритму барабанів. І знову поетика труби робить своє, створюючи красивий героїчний образ.
Музика завжди потребує історії за собою. Якщо слухач ще й знаходить у музиці свою власну, то ця музика завжди буде цінною та потрібною. Альбом Industrial Song — це ніби етнічний код, що може бути зрозумілий українській ментальності; слухаючи його, в уяві відтворюється безліч буденних сцен, які постійно бачимо перед собою. Тому ця музика чудово підходить для того, щоб дивитися на місто, сіре й кольорове, спостерігати за його змінами і тим, як це впливає на нас.