Данська музична весна: розмова з Яном Шмідтом та Томом Йенсеном

Катерина Зяблюк
авторка, музикант

Коли мова йде про джаз у Данії, ми говоримо не просто про те, що звучить зі сцени. Починаючи з кінця 1940-х років, джаз тут виконував роль важливого соціального конструкту та безпечного прихистку. Багато американських солдатів — серед яких були й талановиті інструменталісти — після Другої світової війни залишилися в Європі, а хтось вирушив за океан пізніше, шукаючи визнання. У сумнозвісні своїм расизмом американські 60-ті до Данії ринули джазові титани в пошуках творчої та суто людської свободи: Бен Вебстер, Декстер Гордон, Кенні Дрю. Вони не просто гастролювали — вони пустили тут коріння, роками грали в легендарному клубі Jazzhus Montmartre і зрештою сформували унікальну музичну мову пліч-о-пліч із місцевими артистами. Американська асертивність поєдналася з данською потребою в просторі, що породило дуже характерну відкритість до стилістичних експериментів і «міш-машів».

Як і в усьому світі, головними рупорами цієї культури в Данії стали музичні лейбли. Попри невелику територію та населення країни, вони зуміли заповнити чи не кожен можливий стилістичний спектр. Понад 40–50 років на ринку міцно стоять SteepleChase Productions, Stunt Records та Storyville Records (який вважається найстарішим незалежним джазовим лейблом у Європі), а разом із ними — ціла низка дрібніших незалежних видавництв та приватних ініціатив, які охоче підтримує держава. Серед тих, хто найбільш відкритий до авангарду та кросоверу, виділяються Barefoot Records, ILK Music і, звісно ж, April Records — головний герой цієї історії.

Приводом для нашої зустрічі із засновниками лейбла, Яном Шмідтом та Томом Йенсеном, стала поїздка на шоукейс jazzahead! 2026. Цих яскравих особистостей можна було здалеку помітити на гостинному й відкритому для всіх данському стенді, де вони доброзичливо й пристрасно розповідали про все, що створюють та видають. Перше, що впадає в око при знайомстві з ними, — абсолютна відкритість до співрозмовника. Для Яна та Тома людські взаємини завжди мають беззаперечний пріоритет над сухим бізнесом.

Усе остаточно складається в один пазл, коли дізнаєшся дивовижну історію лейбла. До 2006 року April Records видавав трендову електронну музику та працював із такими іменами, як Underworld, Opiate, Kalaha чи Blue Foundation. А потім, після тривалої паузи у діяльності, засновники з'їздили на той самий jazzahead! і згодом почали видавати... джаз. Дуже різний, часом передбачуваний, акустичний та електризований, новаторський та революційний — у цій музичній родині місце знайдеться кожному. Кожен виданий ними альбом — це віддзеркалення сутности не лише самих музикантів, а й видавців, які вміють уважно слухати й допомагають цій музиці розправляти крила по всьому світу.

Том Йенсен, я (Катерина Зяблюк) та Ян Шмідт. Фото з приватного архіву.

Певно, я не перша, хто цікавиться April Records саме через те, що ви починали з електронної музики. 

Ян: Це правда. Якщо зазирнути далеко в минуле, то ми завжди слухали джаз, але лейбл почався саме з електроніки.

Початок у кожного лейбла свій. Іноді це просто випадковість, іноді — продуманий план із фінансами й усім таким. Як це було у вас? 

Ян: Це була чиста випадковість. Ми працювали в Копенгагені й просто спостерігали за сценою. Тоді, у 94-му, була лише електроніка. Це зараз увесь рух на джазовій сцені, а на початку 90-х панувала тільки електронна музика. 

Том: Ми обидва, і Ян, і я, завжди були допитливими, ходили всюди, щоб розібратися, що взагалі відбувається в музиці. Можливо, були й інші культурні течії, але в основному це були електронні музиканти. Усе почалося з такого собі даунтемпо, ембієнту, бітів, а з роками все це переросло в щось більш органічне, з джазовими елементами. 

Ян: Тоді, у 90-х, коли ми стартували в 94-му, це називали «New Jazz». Вийшло так, що на той момент це була електронна музика з джазовими «добавками». А зараз — це джаз із елементами електроніки.

І як виглядала ембієнт-сцена в ті часи? Що відбувалося, куди ви зазвичай ходили?

Ян: О-о-о. Тоді ми їздили на Sónar Festival у Барселону та в різні інші місця Європи, але і в Копенгагені багато всього відбувалося, я навіть не можу зараз чітко згадати щось одне конкретне. 

Том: Було багато клубного руху, усе вирувало. Це приблизно як зараз із джазом у Копенгагені: якщо підеш на джазовий концерт сьогодні, там буде дуже молода авдиторія. Тоді теж усе кипіло, і ми випустили десь 70 альбомів з 94-го по 2006-й — за 12 років. А потім ми зупинилися, і нічого не відбувалося. 

Ян: Взагалі нічого. Я наче випав із бізнесу, просто діджеював. А потім Том мені каже: «Тобі треба поїхати на jazzahead! у Бремен».

Том: Це було круто. Ми поїхали разом. Я домовився, щоб Яну дали діджей-слот на данському шоукейсі, і там був гурт, який нам обом здався просто неймовірним. Під час концерту ми були в різних кутках залу, але зустрілися після виступу й обидва такі: «О, подобається!».

Що це був за концерт? Пам'ятаєте?

Том: Це було на вечірці данського клубу, виступав гурт із міста Орхус. Називалися вони I Just Came From The Moon.

Це ті самі, які досі є у вашому ростері.

Ян: Так. Взагалі-то, це мав бути перший альбом після нашого повернення, але в результаті він став чи то п'ятнадцятим, чи десь так.

Том: Тоді ми почали говорити про те, що варто знову випускати платівки. Думали, як назватися, а потім вирішили: «О, просто реанімуємо старий лейбл».

Тобто, лейбл не існував у період між тим, як ви зупинилися, і поверненням у 2020-му? 

Том: Він існував. Просто не був активним. Це була така собі пауза — він нікуди не зникав, але був заморожений.

Що ж сталося насправді? 

Ян: Ми побачили той гурт і почали це обговорювати. Ми знайомі купу років, тож вирішили: «Треба знову запускати лейбл». Але це не могло зʼявитися нізвідки, тому ми почали приглядатися, що взагалі коїться на джазовій сцені. І я виявив, що — вау! — там стільки всього відбувається, прямо як на електронній сцені в 90-х. Стільки молодих, нових і просто фантастичних музикантів. Це мене вразило, я ніби пережив «другу молодість». 

Том: Першим релізом мав бути I Just Came From The Moon, але в підсумку ми випустили чотири платівки одночасно. Вирішили видати в перший же день: Little North, Cecilie Strange, а ще ми мали перевидати старий запис хлопця на ім'я Томас Агергаард. Той альбом, що він зробив у 99-му, вийшов лише на CD, і ми завжди вважали, що це несправедливо — він мусив бути на вінілі. 

Ян: Я якраз читав книгу про Impulse! Records, яка називалася The House That Trane Built. Коли Impulse! тільки починали, вони випустили чотири платівки одночасно, і це було дуже незвично. Ми подумали, що якщо випустимо чотири релізи разом, то покажемо, що ми прийшли всерйоз. Хоча почали ми в найгірший час, бо ці платівки вийшли у 2020-му. Ми планували гучно заявити про себе, влаштувати велику вечірку, де б грали всі гурти, але тут прийшла пандемія і все закрила. 

Том: Тож велику вечірку зробити не вдалося. Але натомість усе пройшло досить непогано, бо люди сиділи по домах і мали час слухати музику. Нам почало надходити багато пропозицій, бо в музикантів теж з'явився час записувати альбоми.

“Ми бачимо в цьому сім’ю і сподіваємося, що артисти теж бачать нас її частиною, рухаючись разом в одному напрямку, щоб підняти все на вищий рівень.”

Чи є зараз електронні музиканти, які хочуть з вами співпрацювати?

Ян: Не зовсім. Але у нас є один із наших великих артистів ще з 90-х, хлопець на ім'я Бйорн Свін (Bjørn Svin). Можливо, це виллється у джазовий альбом — така собі колаборація між нашими джазменами та ним. Ми це обговорюємо, і обидві сторони хочуть це зробити. Зараз інший час; часи змінюються, і ми змінюємося разом із ними.

Яку різницю ви помітили між групами музикантів, коли спілкуєтесь з електронниками та джазменами, саме в плані їхніх пріоритетів? 

Том: З новою сценою все плюс-мінус так само. У нас є свій підхід до музикантів, який ми використовуємо завжди. Ми кажемо їм: «Ви нам подобаєтеся, ви робите фантастичну музику, і ми хочемо випустити вашу платівку — але у нас є певні умови, які ви маєте прийняти». І далі вже відштовхуємося від цього. Я думаю, ми вміємо домовлятися, але ми також добре вміємо продавати продукт після релізу. Є велика різниця між «тоді» і «зараз». Коли ми займалися електронною музикою, багато хто з них був «кімнатними музикантами» (bedroom musicians), які працювали за ноутбуками. Зараз, коли ми шукаємо гурти, ми дивимося на тих, хто є реально активними «живими» складами. У старі часи електронна музика не дуже про це була — там був інший ракурс, треба було зацікавити діджеїв, щоб вони грали твою музику. Це велика зміна.

А як ви їх знаходили, якщо вони були «кімнатними музикантами»? 

Том: Думаю, вони самі нас знаходили. Багато людей, що робили електроніку, сиділи вдома у своїх домашніх студіях — ось що я маю на увазі під «кімнатними музикантами».

А як щодо реалізації ідей навколо видавництва музики? Ви зосереджені суто на цьому та формуванні ростера, чи ініціюєте й інші додаткові ідеї — лайв-відео, мерч? 

Ян: Коли підписуєш гурт або починаєш працювати з ними, перш за все — вони мають нам подобатися. Потім ми включаємося і намагаємося спрямувати їх туди, де, на нашу думку, артист має розвиватися. Я зараз трохи розпливчасто кажу, але все зводиться до одного: «чіпляє» мене це чи ні?

А що, якщо музикант не йде на контакт — наприклад, у складних ситуаціях? 

Том: Якщо ми не можемо порозумітися, тоді доводиться робити «розлучення», і, сподіваюся, ми залишаємося друзями. Більшість людей, яких ми видаємо, — це наші знайомі. Артисти на копенгагенській сцені знають одне одного, і вони чітко розуміють, чого ми хочемо. Ми завжди обговорюємо очікування, бо якщо проект недостатньо амбітний — якщо це просто якийсь сайд-проект — тоді нам це не цікаво. Ми просто марнували б час одне одного. 

Ян: Ми шукаємо свого роду «сімейну атмосферу». Багато артистів, з якими ми працюємо, — це ті самі музиканти, що переходять з одного проекту в інший. Зараз ми робимо новий альбом з дівчиною на ім'я Емма Пільгаард, і в цьому гурті грають Патриція [Вибранчик] та Вікторія [Сендергаард], яких ми теж видавали. Це пов'язує все докупи, а коли це об'єднує людей навіть з різних країн — це особливо чудово. Ми бачимо в цьому сім'ю і сподіваємося, що артисти теж бачать нас її частиною, рухаючись разом в одному напрямку, щоб підняти все на вищий рівень.

Це те, що робить вас найщасливішими як видавців? 

Ян: Ми обожнюємо класну музику та круті концерти! Звісно, ми не забуваємо про бізнес-складову, бо якби забули — прогоріли б за півроку. Ми дуже серйозно ставимося до дистрибуції, піару та маркетингу; якщо це вигідно нам, це вигідно і артисту. 

Том: Треба бути трохи пришелепкуватим, щоб робити бізнес на платівках. Певно, у кав'ярні можна було б заробити куди більше. Але все тримається на пристрасті. Коли ми беремо щось із самого нуля, щось зовсім невідоме, і за два-три альбоми доводимо це до того, що ці артисти починають збирати великі зали — ось це справжня насолода. Бачити, як усе росте — у цьому весь кайф. 

Ян: Також є нюанси фінансової сторони, піару...

Ви, безумовно, залучаєте велику команду. 

Том: Так, у нас є мережа. Це команда людей, схожих на нас у April Records — наших партнерів. Також у нас є своя PR-команда та партнери по всьому світу — у Німеччині, США, Франції, Японії.

Чи є якісь речі з минулого, які б ви ніколи не повторили знову? 

Ян: Я б ніколи не починав займатися музикою! (сміється) А якщо серйозно, то це моє життя. Музика — це все моє життя. Можливо, те, чого ми навчилися, — це не надто захоплюватися. Коли стаєш занадто амбітним і вкладаєш забагато, ти ризикуєш. Зараз ми знаємо, що робимо, і розуміємо, на якому рівні варто тримати речі. Ми не кажемо, що маємо підкорити світ; ми робимо все по-своєму, крок за кроком. 

Том: Буває, приходить артист і каже, що хоче грати в Америці, а ти такий: «Навіщо це тобі, якщо ти навіть у Швеції ще не грав?». Якщо ти не можеш виступити в сусідній країні, навіщо тобі в Америку? Давайте розслабимося і будемо рухатися поступово — спробуйте спершу зіграти десь за 200 кілометрів від дому.

Які у вас стосунки з державними грошима? Ви робите щось спільно з містом? 

Ян: Ми не отримуємо грошей від уряду, але є такі організації, як KODA, що опікуються авторськими правами. Ми працюємо достатньо професійно, щоб отримувати частину цієї підтримки, бо вони бачать: якщо дати ці ресурси нам, робота піде і результат буде. Крім того, ми ще й видавництво; ми б не звели кінці з кінцями, якби не займалися видавничими правами.

А чи прогнозуєте ви знову зміну стилю — можливо, на хеві-метал? 

Ян: Знаєш, як хтось сказав: «Моя улюблена пісня — це хороша пісня». Її можна зіграти як завгодно: метал, джаз, поп. Але для незалежного лейбла дуже важливо бути відданим своєму середовищу. Сьогодні ми б не змогли випустити суто електронний альбом, бо просто не знали б, як його просувати; натомість ми знаємо всі медіа та радіостанції, що працюють із джазом. Мені здається, що зараз музичні сцени фрагментовані, але аудиторія — ні. Молодь, яка слухає музику сьогодні, набагато відкритіша, ніж раніше. Колись було так: якщо ти в електронній музиці, то ти тільки в ній. А сьогодні я бачу людей, які один день йдуть на джазовий концерт, наступного дня — на інді-рок, а на третій — на вечірку з електронікою. Не хочу забагато філософствувати про молодь, але мені здається, що у нас з'явилася така собі «культура запінгу» [або “кліпова” культура — сучасний стиль споживання інформації та медіа, який характеризується швидкою зміною контенту, поверховістю, коротким фокусом уваги та постійним перемиканням з однієї теми на іншу - ред.]. Це як перемикання каналів на телевізорі. Усе доступно, і вони вбирають у себе все підряд. Це велика різниця порівняно з часом, коли ми тільки починали видавати музику. Ми запускали лейбл, коли інтернету ще майже не було. А зараз доступно все, і я бачу тенденцію, що люди просто споживають усе розмаїття.

Ти навіть можеш почути це в музиці, яку ми видаємо; навіть якщо це джаз, він ніколи не буває чимось одним. Це не традиційний хард-боп. Це суміш багатьох різних елементів.

Чи відчуваєте ви, що люди чекають від лейблів різноманіття, чи навпаки — чіткої орієнтації на стиль? 

Ян: Ми намагаємося бути різними. April Records зупинився на початку 2000-х саме тому, що ми занадто сфокусувалися на одному стилі, і цей стиль помер буквально за ніч. Тому зараз ми намагаємося мати широкий спектр звучання. Якщо ти, наприклад, джазовий лейбл і стає модним грати спірічуал джаз — і ти спеціалізуєшся суто на ньому, як Gondwana Records Меттью Халсолла, — то ти ризикуєш залишитися ні з чим, якщо люди переключаться на інший звук, а ти не змінюєшся разом із ними. Саме тому у нас завжди багато різних звуків; ми випускаємо так багато платівок, що не прив’язані до чогось одного. Ми видаємо від 16 до 20 альбомів на рік, і не кожна платівка підійде кожному. У нас є кінематографічні речі, джазові балади, фортепіанні тріо, фрі-джаз і навіть джаз для вечірок.

Це глибока думка. Крім того, це показує, як важливо дбати про те, щоб залишатися «свіжими». 

Ян: Безумовно. Йдеться про те, щоб постійно бути актуальним і відкритим до різних речей. Це не лише про ринок; це також про азарт, бо ми не в тому стані, щоб зациклюватися на якомусь одному типі звучання. Взагалі, я думаю, що джаз зараз прийшов до того, що люди вбирають у себе абсолютно все. Раніше були джазмени, які грали бібоп — і вони грали тільки бібоп. Зараз ми маємо музикантів, які одного дня грають бібоп, наступного — смус-джаз, а на третій — щось авангардне. Мені здається, багато молодих артистів пропускають крізь себе всю історію джазу одночасно.

Уявіть людину, яка хоче заснувати незалежний лейбл. Що б ви їй сказали?

Том: Не робіть цього! (сміється) Та ні, насправді потрібна пристрасть. Ми бачили, як стільки людей приходять і йдуть. Треба горіти музикою і водночас бути реалістом, бо це коштує грошей. Не намагайтеся підкорити світ одразу — почніть зі свого міста і поступово будуйте свою справу.

Ян: Я вважаю, що якщо ти відданий справі та сфокусований, то можеш досягти майже всього, чого забажаєш у житті. Якщо ти кажеш, що хочеш бути політиком і опинитися в парламенті, я думаю, це цілком реально, якщо присвятити себе цьому, бути зосередженим і працювати. Але треба йти ва-банк. Ти не можеш робити це наполовину. Саме тому ми не займаємося букінгом паралельно. Навіть якщо це здається гарною ідеєю — бо іноді ми випускаємо платівку, нічого не відбувається, і ми думаємо: «О, може нам самим зайнятися організацією концертів?» — ти все одно маєш бути зосередженим на тому, що вмієш найкраще. Якщо ти розпилюєшся, ти не досягнеш успіху. Це моя думка; треба залишатися вірним своєму шляху.

Том: Пристрасть, потім фокус, а потім — трішки практичності та реалізму.

Усі видання April Records доступні для прослуховування на сторінці лейблу на Bandcamp.