Александра Криньська: “Мені подобається починати з нуля”

Кшиштоф Коморек

Александра Криньська виросла в середовищі академічної музики — і в цій сфері її кар’єра складалася більш ніж успішно. Вона закінчила Академію музики в Кракові, співпрацювала з престижними класичними колективами, зокрема з Sinfonietta Cracovia та Королівським оркестром Concertgebouw в Амстердамі. Як оркестрантка виступала з такими постатями сучасної класики, як Альбрехт Маєр, Кшиштоф Пендерецький, сестри Лабек, Райнер Гонек і Габор Болдочкі. Також брала участь у програмі «50 for the Future», ініційованій Kronos Quartet.

І раптом — джаз.

Коли ти зрозуміла, що хочеш займатися музикою професійно?

Я вирішила вступати до Академії музики на другому курсі ліцею. Навчалася у класі професора Вєслава Квасного. Він — представник «старої школи» польської скрипкової традиції: вимогливий, але, як згодом виявилося, дуже уважний і підтримуючий.

Але згодом ти несподівано опинилася у світі джазу.

Мені подобається починати все спочатку. У такі моменти здається, що можливо абсолютно все. Це водночас і благословення, і прокляття. Так було й у 2017 році, коли я поїхала на фестиваль-курс Festival & Masterclass у Пілі. Тоді я майже повністю жила класикою, багато займалася, а на імпровізаційні воркшопи ходила, щоб «вирватися». Викладачем був Адам Балдих. Я не мала нічого спільного з джазом — і раптом отримала там відзнаку «Jazz Personality».

І відразу закохалася в імпровізацію?

Ні, спочатку — не дуже. У 2018-му, через рік після конкурсу, мене не прийняли на магістерську програму з класичної скрипки в Дюссельдорфі. Тоді мені було 23, і я вирішила спробувати вступити на джазовий факультет Університету музики у Варшаві. Вступила.

Початок був захопливий, але й стресовий. Я відчувала тиск — ніби мала щось довести. Мене дратувало, що я на такому низькому рівні, хотілося швидкого прогресу. Я зрозуміла, що скрипка не дуже працює як «сайдменський» інструмент — треба шукати щось своє. Тому я просто почала писати музику.

Це був складний шлях. У мене не було ремесла, написати кілька тактів у комп’ютері займало купу часу, в теорії — величезні прогалини. Я намагалася навчитися всього й одразу.

Зустрічі з важливими постатями джазу допомогли?

Університет дав мені фантастичних викладачів. Окрім мого основного наставника Матеуша Смочинського, був ще Мацей Обара — його заняття буквально перевертали свідомість.

Я створила свій перший гурт — KRVNSKA QUARTET — разом із Пйотром Анджеєвським, Мацеєм Бараняком та Ігорем Фалецьким. Ми грали мої композиції. Хлопці були неймовірні й дуже терплячі до моїх партитур, які «намагалися бути професійними». Тоді я ще стояла однією ногою в класиці, але вже відчувала: рано чи пізно доведеться чітко розмежувати ці світи.

Що стало переломним моментом?

У мене була криза. Я не пішла на джазову магістратуру й серйозно думала все кинути. І тут — абсолютно несподівано — мене відібрали на International Jazz Platform у Лодзі. Я цього взагалі не очікувала.

Там усе перевернулося. Я повернулася до гри, зустріла людей «з того самого тіста» — і перестала почуватися самотньою. Потрапила на свій перший джем у варшавський клуб SPATiF. Там була Кароліна Шевц, керівниця клубу, — ми одразу знайшли спільну мову. Я відчула, ніби це мій другий дім. Згодом вона почала запрошувати мене в різні концертні склади.

SPATiF став місцем нових зустрічей?

Так. Завдяки цим концертам я, зокрема, грала з Рафаелем Рогіньським, а також взяла участь у сесії «Music For Peace», де познайомилася з трубачем Пйотром Дамасевичем. Ми створили дует, здебільшого імпровізаційний. Грали разом два роки, поїхали в тур Японією в межах програми Jazz Po Polsku. Це була дуже важлива співпраця — я багато чого навчилася.

У 2024 році ти вийшла у фінал престижного конкурсу Seifert Competition.

Моя кар’єра не розвивалася як сольна. Я не мала конкурсних перемог і знала, що не дуже створена для цього. У мене немає «хребта скакового коня». Змагання в мистецтві здаються мені абсурдними. Але ми живемо в часи, коли все хочуть виміряти й класифікувати.

Я не мала очікувань. Після кількох років навчання й імпровізації просто хотіла перевірити, де я зараз на цьому шляху. А ще дізналася, що з нами гратиме Домінік Ваня — це була моя мрія. Я була щаслива.

Я дійшла до фіналу — і вважаю це своїм успіхом. Сталося багато хорошого: я познайомилася з чудовими людьми, а Фундація Збігнєва Зайферта взяла мій альбом під патронат. Можливо, конкурс трохи чіткіше окреслив мою присутність у музичному світі — хоча, може, це й перебільшення.

2025 рік можна назвати проривним?

Однозначно. Вийшов мій альбом, записаний роком раніше. Коли я відчула, що час зібратися, записати й видати власний матеріал, то створила новий склад. Запросила Пйотра Дамасевича, Шимона Міку, Міхала Афтику й Бартоша Шабловського.

Ми вперше зустрілися за день до запису, провели три дні в студії — і зафіксували матеріал. Також я дуже задоволена концертами того року, зокрема виступом із Large Unit Паала Нільссена-Лава.

ÄETHER — новий простір

Продовженням участі в International Jazz Platform став проєкт ÄETHER. Разом із Амалією Умедою, Маель Дебсбросс і Адель Віре ми створили польсько-французький квартет.

Дебютували на Jazzdor Strasbourg Berlin Festival, потім грали в Лодзі на Summer Jazz Academy Festival і в Страсбурзі. Кожна з нас принесла свої композиції. Три дні працювали над матеріалом у Берліні — це був непростий процес. Але врешті ми знайшли спільну мову. І найголовніше — створили музику. А це трапляється не завжди.

У ÄETHER, окрім імпровізації, відчутні впливи сучасної академічної музики. Повністю порвати з минулим не вдалося — та й, мабуть, не потрібно. У кожної з нас є класичне коріння. Ми граємо акустично — тож це природно.

Змін багато. Але тебе й далі тягне до нових початків?

Так. Якщо говорити про нові старти — я готую ще одну свою версію. Пишу новий матеріал, вчуся у друзів-музикантів, розвиваюся. Подивимось, що з цього вийде.

Хоча, якщо чесно, я не впевнена, що мені обов’язково потрібно знати це наперед.

Donos Kulturalny